Коли я ходила у басейн ЦСКА у Києві, я бачила дуже багато жіночих тіл. Жіночих історій, можна сказати.
Там були жінки спортивні та не дуже. Були жінки зі шрамами після “кесаревого”. І ті, хто поборов рак молочної залози. Були також з татуюваннями і пірсингом у дуже приватних місцях.
І це при тому, що я ще не дуже вдивлялася.
Але, ідучи від шафки для речей номер 1 до душевої кабінки номер 20, треба було пройти добрих метрів п’ятдесят. Тож за ці п’ятдесят метрів бачилося різне.
Взагалі, у басейні ЦСК усе було дуже публічно і у великих масштабах. І при цьому звісно ж без дверей! Бо справді, навіщо у душевих кабінках двері, що за секрети тут, думали, напевно, ті, хто проектували…
Про жіночі перевдягальні в інших місцях
І от за ці роки, що я не відвідувала басейн ЦСК, я бувала в інших жіночих перевдягальнях.
Не таких масштабних і з більшим натяком на приватність, але жіночі історії дуже схожі.
Дівчина років 20. Вона розгублено шукала рушник, поки тримала купальник однією рукою. Перебуваючи за пару метрів від неї, у той момент у мене було відчуття, що не існує отієї всієї наготи та безсоромності сучасного світу. У наші часи так мало залишилося сором’язливості…
А в інший день був добрий дует сивої жінки з дівчинкою-підлітком. Думаю, що то були бабуся та внучка, однак, зважаючи на сучасні тренди – могла бути мама з дочкою. Обоє веселі, але менша знічено закутувалась у рушник, а старша казала: «Не тільки ж на пляжі у Іспанії вилежуватися. Треба ще й в прохолоді інших кліматичних зон побувати”. Мотиваційні книжки я в той день уже не читала :).
А ще бачила маму з немовлям. Вона швидко змінювала “плавальний” підгузок на звичайний і водночас витирала з себе воду. Її тіло… видно, що воно вже давно перестало бути “тілом для себе”, і стало тією машиною любові, яка все встигає.
І часто бачила також типаж: дві-три подруги у віці 30 – 50 років, говорять про щось буденне — як не сантехніки, то діти, або свята, що були і будуть, хто куди їде і звідки приїхав… Рутина як є.
При цьому легко знімають з себе купальники, не зважають на зайві кілограми, і, здається, що їх тіла в ідеальному балансі з їх впевненістю в своїй жіночності та красі.
Є ще одна жінка. Я знаю трішки її історії, бо вона мені її сама розповіла. Їй уже далеко за 80. Вона ходить у басейн щодня. Вона могла би бути фотомоделлю у своїй віковій категорії. Але, як вона зазначила, у віці 80+ жіноче тіло потребує руху і спокою, а не фотокамер. Думаю, їй видніше…
Такі-от різні жінки в одному просторі, з перервою у декілька тижнів. Без прикрас, без фільтрів.
І я подумала: жіноча перевдягальня — це справді унікальне місце.
Не тому, що там щось приховане.
А навпаки — тому що там усе справжнє.
Один коментар до “жіночі перевдягальні”
І хоч може здатися, що я критикую публічність жіночих роздягалень у басейні ЦСК, мої згадки про це прекрасне місце є хорошими.
Окрім душевих кабінок без дверей, мені справді дуже подобалися правила поведінки на доріжках, глибина перших шести доріжок і сам факт того, що у цьому басейні тренується збірна України з плавання та стрибків у воду. Хай навіть я до неї не належала, але ж то така честь ділити з ними воду😉