Ішла вона скована.
Душа, мов заламана.
Не бачила променів –
Котилася каменем.
Заплуталась в пристрасті.
Сама все заплутала.
Не хочеться близькості,
Бо близькість є путами.
Хоч може і хочеться…
Вона відмовлялася.
Ішла лабіринтами.
Чому отак сталося?
Дивилася заздрісно
На щастя віддалене,
Бо там, у душі…
Не була вона каменем.
Чому отак склалося?
Хто серце порадує?
І вниз опускаються
Ті очі, що згадують.
Ті очі, що видадуть
І плачуть по щирості.
Ішла по життю,
Яке сповнено сірості.
Якби ж все спочатку.
З серцями не скутими.
Але ж так не можна.
Все надто заплутане…
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло