Так-так, заходьте, не бійтеся! Хоча… Насправді, це місце – без дверей взагалі. Тому відчиненість – це пожиттєвий статус усього цього десятка дверних отворів.
Поряд з кожним з них можна розмістити табличку: “Тут могли бути двері” :).
Чому саме це місце або Заходьте у майже безкінечність
Коли я глянула крізь ці дверні отвори в далечінь, то відчула себе як у зазеркаллі якомусь. Звісно, я – ніяка не Аліса та і, поклавши руку на серце (а іншою тримаючи обєктив) – у цьому королівстві відчинених дверей було закінчення.
Однак, особисто для мене було емоційним сплеском потрапити в ось це місце. Розірвати коло рутини і проблем ніякої не вічності, а самої справжньої буденності.
Чи дійшла я до кінця?
Так, я не полінувалася і пройшла увесь коридор оцих відчинених дверей. Їх там, насправді, було небагато. Трохи більше за десяток. Однак, час від часу перетинаючи новий рубіж, я оглядувалася назад. І саме цікав полягає в тому, що я там бачила.
Заходьте… в минуле?
Я бачила за собою точно таку саму картину як тоді, тільки почавши свою подорож у міждверні простори. Самим неочікуваним відкриттям було те, що якби я зробила фото того, що вже було пройдено, то воно було б точно таким самим як оце фото, що ви бачите.
Якесь зачароване місце без дверей… Не інакше.
І саме тут я подумала про життя. Життя красиве не тільки на початку, коли бачиш перспективу та купу можливостей. Життя є красивим і на завершенні шляху. Не будемо зараз про безсмертість (для цього інший привід придумається :).
Але, розуміючи, що логічний кінець є в усьому – треба бачити красу пережитого та відчутого :).
