Щасливі метелики, вільнокрилі
Народилося.
З душею метелика.
І з прихованими талантами.
Щоби їх зростити
Треба дерева.
Та над річками мости.
А ще – любові.
Безвимірної,
Багатоформатної.
Будинок, може, й не будуй,
Але дерево все ж посади.
І у подорож.
Хай навіть не далеку.
Але затуманену,
В чоботях.
Крізь вагони.
А краще – причали.
Щоб зраділа дитяча душа.
Для маленького
Ясноокого метелика,
Потребуючого променів,
Щастя не в грошах…
Loading ...
“Ті, з ким були спільні простори трамвайних зупинок” зачаровані Вашим творчим ростом та досягненнями!
Дякую Вам, Ліно. Мої київські трамваї часто фігурують у віршах і згадках. Це все тому, що по-дитячому кожна трамвайна поїздка для мене залишається подорожжю і очікуванням несподіванок. Навіть в умовах, коли трамвайні виїзди стають рутинними і везуть на якусь Привокзальну площу чи у Пущу Водицю – все рівно щоразу я сідаю в трамвай і бачу світ по-іншому