0

З душею метелика

Щасливі метелики, вільнокрилі - Погляд Мері... вірші про життя і любов

Щасливі метелики, вільнокрилі

Народилося.
З душею метелика.
І з прихованими талантами.

Щоби їх зростити
Треба дерева.
Та над річками мости.

А ще – любові.
Безвимірної,
Багатоформатної.

Будинок, може, й не будуй,
Але дерево все ж посади.

І у подорож.
Хай навіть не далеку.
Але затуманену,
В чоботях.

Крізь вагони.
А краще – причали.
Щоб зраділа дитяча душа.

Для маленького
Ясноокого метелика,
Потребуючого променів,
Щастя не в грошах…

Хочеться почитати щось схоже? Думаю, ось це має сподобатися ;)


Осиротіле завтра
Убили дзвонаря
Фарбуй його всього
Твій королівський пацюк
Вирости можна з думок

Марина Кузьменко

Привіт, мене звати Марина. Я час від часу віршую і пишу сюди.

2 Comments

  1. “Ті, з ким були спільні простори трамвайних зупинок” зачаровані Вашим творчим ростом та досягненнями!

  2. Дякую Вам, Ліно. Мої київські трамваї часто фігурують у віршах і згадках. Це все тому, що по-дитячому кожна трамвайна поїздка для мене залишається подорожжю і очікуванням несподіванок. Навіть в умовах, коли трамвайні виїзди стають рутинними і везуть на якусь Привокзальну площу чи у Пущу Водицю – все рівно щоразу я сідаю в трамвай і бачу світ по-іншому

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *