Извините, я ошиблась дверью…
Иногда бывает и такое.
Я стучала с той огромной верой,
Что мне нужный человек откроет.
Что увижу я родную душу.
Скажите наивная? Согласна.
Говорите.
Я лишь молча, буду слушать.
Сочетания из пауз, слов и гласных.
А потом я робко извиняясь
Отойду.
Ошиблась, однозначно…
Дверь моя по цвету ведь другая
И открывший был какой-то
Слишком мрачный
Неродной.
Я этому расстроюсь.
Поиски окажутся напрасны.
Но нельзя сдаваться нам порою…
Скажите наивная? Согласна.
Я не сдамся.
Я пойду стучаться дальше.
И хоть в этом есть большая доля риска.
Верю: за одной обычной дверью
Будет человек родной и близкий :)
Я теж пишу вірші та пісні. Думаю, що колись люди почнуть відкривати в собі таланти!!!☝
Дякую, Анжело! Справді так. У кожного з нас є свої таланти, які ми, за рутиною та нестачею часу, зовсім рідко відкриваємо світу. Ваш приклад є хорошим для наслідування. Якщо хочеться писати – треба це робити. Якщо хочеться співати – треба теж цьому знаходити час. Бо звичайність та буденність не надихає. А от творчість – так :).
Успіхів Вам, Анжело!