
Вона померла рано вранці на зорі,
Коли ще туманилося на сході,
Горіли тільки пару ліхтарів,
Одягнені чомусь не по погоді,
Назустріч кралися ранкові холоди,
Години йшли,
Не помічаючи утрати,
Обіймів вистачило б,
Дотику руки,
Щоб з того світу її вмить урятувати,
Вона би згодилась
На телефонних десять слів,
Але мовчання межувало з божевіллям,
І світ хвилинами так впевнено сірів,
Що й парки з кленами уже були не милі,
Блукала там
Поміж знайомих їй дерев,
І перші промені ранкові так байдуже
Дивились вслід любові.
Відтепер
Її нема
В двох (іще вчора рідних) душах.
2007-2011
4 коментарі “Як помирала любов”
не розумію, чому це цього вірша досі оминув шквал похвальних коментарів,… ну що ж буду першою;)
Вірш, як і всі інші, надзвичайно чуттєвий і проникливий…Чесно кажучи, навіть трішки заздрю (по доброму, звичайно;) ) Вашому, Марино, вмінню так майстерно трансформувати почття, думки в слова…
головне забула: вірш КЛАСНИЙ!!!;)
Дякую Вам, Санька :)… Я неймовірно рада тому, що мої віршики знаходять відголосок не тільки у моєму серці, але допомагають виразити почуття ще й інших людей. І ще дуже дякую Вам за новаторську фразу про “вміння трансформувати почуття, думки в слова…” я просто в захваті від неї :)! І я на словесному рівні уже відчуваю, що у Вас явно є поетичні та прозові здібності :)
:))) ДЯКУЮ (((: