Я не можу тебе не чекати.
І мені ти хоч вір, хоч не вір.
Та реальність моя безпорадна.
Як мисливцями загнаний звір.
Що тобою щокраплі радіє.
І без тебе клітинно вмира.
Я з тобою в душі молодію,
А без тебе як вічність стара.
Я пригадую спогади.
Тішусь.
І кидаюсь під потяги мрій.
А тоді плачу строфами віршів
По поверхні безмежно прямій.
І чекаю.
Ходжу і чекаю,
Щоб почути як шепче замок,
Що пройшов ти.
Крізь темінь безкраю.
Визволяти мене від думок…
PS: Вкотре почувши пісню Adele під назвою Someone like you у мене звідкись з’явилася думка опублікувати оцей вірш, написаний декілька років тому у дві тисячі… не важливо якому році :). Він довго терпляче чекав у шухляді.
PS-2: Як і у Adele за оцим віршем ховається одна історія любові, але без традиційного «довго і щасливо».
Але з часом події, які не сталися, набувають нових відтінків і замість смутку прилітає радість від того, що хтось очікуваний з невідомих причин чомусь не прийшов…