Я ховаюся в книжках і у екранах.
У калюжах від весни так сильно п’яних
Світить сонце
Золотим сліпучим диском
Я ховаюся…
Від променів і блиску
Видно сказане тобою –
Дуже щире
Кожне слово – то моя маленька віра,
Хоча може не маленька, а велика…
Я ховаюся. Топлюсь в життєвих ріках.
У контактах, у листах, у переходах,
У простих, давно заспіваних акордах.
І кажу, що так воно і має бути.
Я ховаюсь від думок про тебе всюди.
Але знаю, що довіку так не зможу
То є кара, чи то просто милість Божа?
Усвідомлювати, що і це у нас взаємне…
Бо ти теж ховаєшся від мене.
4 коментарі “Я ховаюся”
суперова фотка :)
Головне, що тематична :)
Знайома дівчинка, прочитавши це віршик влучно сказала: “Поезія, від якої тремтить ще не сказаний подих”
ого, які слова :)!!! Дякую і Вам, Ruslan4ik, і Вашій знайомій дівчинці.
Такі коментарі мені ще ніхто не писав :))))))).
Але тепер я знаю, що є люди, які відчувають мої слова так само глибоко як і я сама, коли їх пишу.
Дякую :)