Вирости можна із сукні.
А можна – з думок.
Не поміщатися в те,
Що плекалось раніше.
Ні, це не зрада собі,
А потреба зробити ривок.
Щоб не спинитись
На рівні вже прийнятих рішень.
Ні, це не втрата своїх ідеалів.
Це – пошук нових.
Рух навмання, коли слухаєш
Внутрішній голос.
Аніж плестися за модою,
Де автор – не ти.
Дні проїдати.
Себе проживаючи кволо.
Я закликаю рости.
Хай дивуються ті,
З ким були спільні простори
Трамвайних зупинок.
Скажуть услід: вона – дивна.
Але ти їх прости.
Інакшими можуть бути
Тільки внутрішньо дорослі.
І вільні.
2 коментарі “Вирости можна з думок”
“Ті, з ким були спільні простори трамвайних зупинок” зачаровані Вашим творчим ростом та досягненнями!
Дякую Вам, Ліно. Мої київські трамваї часто фігурують у віршах і згадках. Це все тому, що по-дитячому кожна трамвайна поїздка для мене залишається подорожжю і очікуванням несподіванок. Навіть в умовах, коли трамвайні виїзди стають рутинними і везуть на якусь Привокзальну площу чи у Пущу Водицю – все рівно щоразу я сідаю в трамвай і бачу світ по-іншому