І майже вже нікого не лишилось
У звечорілому вагоні у метро.
На серці невимовно наболіло,
Хоча колись то радістю було.
Так по-підземному незатишно
І чужо,
Дивлюся на ці залишки облич.
Із мого світу непомітно дуже
Зникають межі:
А над нами темно.
Ніч…
А поміж нами
Просторові перепони.
Я говорила. Ти не чув…
Таке бува,
Коли є непідвладні нам закони.
Хоча…
До чого тут уже тепер слова?
Запам’ятай мене такою,
Як на фото.
А ще такою,
Яку ти колись любив.
Не забувай, що є слово “турбота”.
Це є одне із
Найцінніших людських див…
Хоча від неї вже нічого не лишилось.
Ще пару станцій.
І всього як й не було.
Чіпляють спогади.
Хоча їх теж не треба.
В нічному сонному вагоні у метро.
2007
Літературний аналіз вірша “Вірш у метро” Марини Кузьменко аналіз вірша про самотність і пам’ять у нічному метро
Тематика
Основна тема вірша — це відчуття самотності та розлуки, які посилюються у відчуженій атмосфері вечірнього метро. Авторка зображує стан душевного болю і втрати, коли спогади та незрозумілі переживання переплітаються з тихим, напівпорожнім простором вагону. Метро стає символом віддаленості і непорозуміння, що виникають між людьми.
Ідейний зміст
Ідея вірша полягає в тому, що розлука і біль часто стають невідворотними, а слова і турбота, які колись були важливими, зникають, залишаючи лише спогади. Авторка передає відчуття, що час і обставини можуть роз’єднати людей, створюючи між ними просторові і емоційні “перепони”. Вірш також підкреслює значущість пам’яті та турботи, яка, хоч і зникає з часом, залишається цінною у спогадах.
Образи та символи
- Метро: символізує відчуженість, загубленість у власних думках і самотність. Метро, як підземний простір, підсилює почуття ізоляції, віддаленості від світу і внутрішньої відстороненості.
- Залишки облич: символізують минулі відносини і зв’язки, що зникають або стираються з пам’яті, залишаючи тільки тьмяні спогади.
- Просторові перепони: символізують непорозуміння, емоційну дистанцію, що виникла між героями вірша, підкреслюючи нездоланну прірву між ними.
- Спогади, які чіпляють: символізують прив’язаність до минулого і до близької людини, навіть якщо цей зв’язок уже розірваний.
Мотиви
- Мотив розлуки і втрати: героїня усвідомлює, що відчуття турботи і близькості, які колись були, зникають, залишаючи самотність.
- Мотив самотності: атмосфера нічного метро підкреслює стан відчуження і самотності, де навіть присутність інших людей не здатна заповнити внутрішню порожнечу.
- Мотив пам’яті і прощання: героїня просить запам’ятати її такою, якою вона була колись, нагадуючи про значення турботи і взаємних почуттів, які залишаються у пам’яті.
Стилістичні засоби
- Метафори: “залишки облич”, “чіпляють спогади” — підсилюють відчуття розлуки і меланхолії, надаючи їм образного звучання.
- Епітети: “звечорілий вагон”, “нічний сонний вагон” — створюють атмосферу тихого, відчуженого простору, що підкреслює внутрішній стан героїні.
- Контрасти: між “радості, що була” і теперішньою самотністю — показують зміну почуттів і стосунків, які вже відійшли в минуле.
- Риторичні звернення: “Запам’ятай мене такою” — підкреслюють важливість пам’яті і спогадів про минуле.
- Анафора: “Ти не чув… Таке бува…” — посилює емоційність і ритм вірша, наголошуючи на відчуженні та мовчазному непорозумінні.
Композиційна структура
Вірш побудований як внутрішній монолог героїні, яка описує свої почуття самотності та відчуження в метро, що стає відображенням її внутрішнього стану. Спочатку вона згадує моменти, які колись були радісними, а тепер викликають біль, поступово приходячи до висновку, що стосунки змінилися безповоротно. Завершується вірш зверненням до пам’яті та минулого, з акцентом на незворотність прощання.
Висновок
Вірш “Вірш у метро” Марини Кузьменко — це зворушливий опис самотності та втрати, де тихий, відчужений простір вагону метро стає символом нерозуміння і відчуження між людьми. Авторка нагадує про цінність турботи і спогадів, що залишаються після зниклих зв’язків, які були важливими і незабутніми. Вірш звертає увагу на те, що навіть у розлуці пам’ять про минуле має силу, даруючи можливість зберегти найтепліші моменти.