0

Вірш про секретарку

Вірш про роботу і роздуми над замінністю людей

Вірш про стандартну роботу звичайної секретарки

Якась там секретарка.
З якимись там думками.
Ішла після роботи.

І все було так само
У сотень і десятків,
Що йшли із нею поряд
І вечір їм на згадку
Лишав якісь там зорі,
Що в небі учорашнім,
Світили як сьогодні.

Ставало часто страшно,
Бо десь на підвіконні
Стоять ті самі квіти,
І завтра буде схоже
На копію “сьогодні”
Інакше? Ні, не можна…

О, люди! Ви – замінні.
На гвинтики так схожі
І не буває місце
Покинуте й порожнє.
Хоч ніби так важлива
Комусь ота робота,
Та через рік забудуть,
Що хтось сидів навпроти.

(Не)секретарка йтиме
У глиб, у пізній вечір.
Так само поряд мимо
Йдуть ті, що хочуть втечі.

Від квітів з підвіконня
Повіяло думками
Вже інша секретарка
З роботи йде так само.

Хочеться почитати щось схоже? Думаю, ось це має сподобатися ;)


Хризантемне щастя
Я буду твоїм Нью-Йорком
Твоїм пасажирським вагонам
Некрасивій жінці
Вирости можна з думок

Марина Кузьменко

Привіт, мене звати Марина. Я час від часу віршую і пишу сюди.

2 Comments

  1. “Ті, з ким були спільні простори трамвайних зупинок” зачаровані Вашим творчим ростом та досягненнями!

  2. Дякую Вам, Ліно. Мої київські трамваї часто фігурують у віршах і згадках. Це все тому, що по-дитячому кожна трамвайна поїздка для мене залишається подорожжю і очікуванням несподіванок. Навіть в умовах, коли трамвайні виїзди стають рутинними і везуть на якусь Привокзальну площу чи у Пущу Водицю – все рівно щоразу я сідаю в трамвай і бачу світ по-іншому

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *