
Якась там секретарка.
З якимись там думками.
Ішла після роботи.
І все було так само
У сотень і десятків,
Що йшли із нею поряд
І вечір їм на згадку
Лишав якісь там зорі,
Що в небі учорашнім,
Світили як сьогодні.
Ставало часто страшно,
Бо десь на підвіконні
Стоять ті самі квіти,
І завтра буде схоже
На копію “сьогодні”
Інакше? Ні, не можна…
О, люди! Ви – замінні.
На гвинтики так схожі
І не буває місце
Покинуте й порожнє.
Хоч ніби так важлива
Комусь ота робота,
Та через рік забудуть,
Що хтось сидів навпроти.
(Не)секретарка йтиме
У глиб, у пізній вечір.
Так само поряд мимо
Йдуть ті, що хочуть втечі.
Від квітів з підвіконня
Повіяло думками
Вже інша секретарка
З роботи йде так само.