Якась там секретарка.
З якимись там думками.
Ішла після роботи.
І все було так само
У сотень і десятків,
Що йшли із нею поряд
І вечір їм на згадку
Лишав якісь там зорі,
Що в небі учорашнім,
Світили як сьогодні.
Ставало часто страшно,
Бо десь на підвіконні
Стоять ті самі квіти,
І завтра буде схоже
На копію “сьогодні”
Інакше? Ні, не можна…
О, люди! Ви – замінні.
На гвинтики так схожі
І не буває місце
Покинуте й порожнє.
Хоч ніби так важлива
Комусь ота робота,
Та через рік забудуть,
Що хтось сидів навпроти.
(Не)секретарка йтиме
У глиб, у пізній вечір.
Так само поряд мимо
Йдуть ті, що хочуть втечі…
Від квітів з підвіконня
Повіяло думками
Вже інша секретарка
З роботи йде так само.
Літературний аналіз вірша про буденність, непомітність і пошук сенсу “Вірш про секретарку” Марини Кузьменко
Тема та ідея
Вірш “Вірш про секретарку” порушує тему повсякденності, непомітності людини в системі, втрати індивідуальності та страху зникнути без сліду в потоці часу. Лірична героїня — звичайна працівниця, яка, як і багато інших, щодня йде з роботи, але в її душі — глибокі думки про замінність, руйнування ідентичності та внутрішній спротив рутині.
Основна ідея вірша — людина в сучасному світі часто почувається “гвинтиком”, частинкою системи, яку легко замінити, але всередині неї — справжній світ емоцій, думок і страхів, які рідко хтось помічає.
Композиція та структура
Вірш побудований у формі внутрішнього монологу, розгорнутого на тлі повсякденного вечора після роботи.
- Початкова сцена — буденність (“Якась там секретарка. З якимись там думками.”) – відчуття сірості, типовості.
- Злиття з натовпом (“У сотень і десятків, що йшли із нею поряд”) – втрата індивідуальності серед “таких самих”.
- Страх одноманітності (“Стає страшно, бо завтра буде схоже на копію ‘сьогодні'”) – рутина лякає більше, ніж зміни.
- Безособовість і замінність (“О, люди! Ви — замінні. На гвинтики так схожі.”) – критика знеособленої системи, де ніхто не незамінний.
- Усвідомлення втрати значення (“Та через рік забудуть, що хтось сидів навпроти”) – людська присутність стирається швидко.
- Повернення до циклічності – інша секретарка йде так само. Буденність триває.
Ця структура створює ефект кола — життя повторюється, і щоразу хтось новий входить у ту ж саму роль.
Художні засоби
- Метафори та символіка
- “Гвинтики” – символ системи, де кожен виконує свою малу функцію, але є легко замінним.
- “Квіти на підвіконні” – статичний символ буденності, що не змінюється незалежно від того, хто поруч із ним.
- “Повіяло думками” – переходить від матеріального (квіти) до внутрішнього стану (роздуми, страхи).
- Антитеза
- “Хоч ніби так важлива… та через рік забудуть” – контраст між внутрішнім значенням роботи для людини і байдужістю системи.
- Повтори і паралелізм
- “І все було так само…”
- “І завтра буде схоже…”
- “Йде так само…” – підсилюють ідею повторюваності, рутини і безкінечності кола.
- Іронія в першому рядку
- “Якась там секретарка. З якимись там думками.” – навмисна знецінювальна форма, яка насправді відкриває глибину: “якась” людина має незвичайно глибокий внутрішній світ.
Настрій та емоційне забарвлення
Настрій вірша меланхолійний, філософський, з нотками тривоги і внутрішнього протесту. У ньому поєднується буденність і глибина, зневіра і спроба зрозуміти себе у світі, що знеособлює.
Головний мотив
Центральний мотив — замінність людини в суспільстві і невидимий внутрішній біль, який вона приховує за щоденною рутиною.
Висновок
Вірш “Вірш про секретарку” Марини Кузьменко — це мініатюра про велике: про те, як звичайні люди зникають у системі, залишаючись непоміченими, але при цьому несучи в собі живу, глибоку душу і думки.
Поетеса піднімає екзистенційну тему: як зберегти себе серед повторень, сірості і байдужості? Як не загубити унікальність, якщо світ навколо — цикл, у якому тебе замінять за рік, а сліди — зітруться?
Це твір про цінність кожної “якоїсь там” людини, про її право на неповторність, навіть якщо ніхто цього не помічає. 🌃🕊