Багато маленьких будинків жили один поряд з одним. Вони розділяли дощі та снігопади, сліпуче сонце без затінку чи хоча б сонцезахисної парасольки і… вражали собою перехожих. Ці перехожі були місцевими, але частіше все-таки туристами. Вони були голодні на такі милі та гарні будиночки, бо самі жили в квартирних чотирьох стінах, з яких хочеться вирватися куди-небудь, бо дуже тиснуть. Бо не дає спокою всюди існуюча урбанізація…
Перехожі гуляли і милувалися цим натовпом маленьких будинків ще не урбанізованого міста. І мало кому хотілося, щоб новаторства архітектури та будівництва прийшли сюди. Бо у всіляких там Гамбургах, Вашингтонах і Барселонах багатоповерхівки уже зробили своє діло. Економічно виправдані, але бездушні. Високі та населені, але без щасливого населення…
Урбанізація використовує найсильніші козирі, а в кінцевому підсумку людям все рівно хочеться до справжнього, зеленого та з дитинства рідного.
Це надзвичайно важливо – залишити в світі місця, які не будуть підкорені урбанізацією.
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло