Мене рятує кофеїн
І трохи віри.
Народженої від людей,
Що не здались.
Вони ідуть,
А попід їх канатом – прірва.
Найголовніше – не дивитися униз.
Повна версія цього вірша про сучасне життя буде опублікована, швидше за все тут.
Хоча… є ще варіант публікації у новій поетичній збірці.
Я все ще не вирішила :).
Гадаю на кавовій гущі.
Запитую у свого ШІ-розумного “Щасливого пряника“…
Як знатиму – напишу. Поки що – перша строфа.