Хочеться, щоб усі жінки були по-жіночому щасливими. Тоді б увесь світ став щасливішим. Photo credit: Jodi Bodtke
Роки спливали, але щастя все не йшло. Не йшло, Хоч серце його вечорами кликало. Як жаль, що залишилися у пам’яті безликими. Всі ті, з ким жевріло І щось було.
А що там буде потім? Напишем на звороті Напевне, фотографій А може навіть книг
І те, що буде далі – Далекі магістралі Або сусідні стіни…
Хоч краще вже без них – Без зайвих обіцянок І завтра буде ранок, Який ніщо не змінить Проте, й не поверне Життя в колишнє русло
Навряд чи вже відпустять Тебе сміливі мрії Хоч може ще й мине Два дні. Або три роки І буде слово «спокій» Хотілося? Отримай. Але одна з умов: Що ти свободу втратиш, Натомість будуть стіни.