Сьогодні свято у жінок.
Бажаю: хай все буде ОК.
І буде хліб у вас з ікрою
І бутерброди з ковбасою
А ще – щоб кава прямо в ліжко
Щоб цілували ваші ніжки
І ручки теж щоб цілували.
Бажаю, щоб ви завжди мали
Дві шафи суконь і спідниць.
Щоб був Степан, Мишко і Гриць
А ще – Nissan чи BMW
І милий “сонечком” зове.
Дівчинко з глибокими очима,
Пам’ятай, що світ неповторимий!
Хоч складний. І навіть різнолиций.
І легкий.
Як влітку дотик ситцю.
Світ цікавий.
І чим далі – тим сильніше.
І яскравий – хоч у прозі, хоч у вірші.
Я вже не та.
Я вже тобі не вірю
Нема уже наївного дівча,
Яке колись вручало свої мрії
І дарувало вогник у очах.
Так хочеться бути слабкою.
Хоча б на якусь лише мить…
І знати, що поруч з тобою
Є той, хто тебе захистить.
Від сліз. І від слів нехороших.
Сховатись за мужнє плече.
Є дещо цінніше за гроші –
Це погляд коханих очей.
Ішла вона скована.
Душа, мов заламана.
Не бачила променів –
Котилася каменем.
Заплуталась в пристрасті.
Сама все заплутала.
Не хочеться близькості,
Бо близькість є путами.
Ти звик до моїх сліз.
А це багато значить.
Ти звик, що мої сірі очі плачуть
І слів не відчуваєш глибину.
Якби я мала душу кам’яну
Мене б це ані трохи не гнітило…
Тих сліз би не було.
Ти чуєш, милий.
І я була би зовсім не така.
А я б тебе не так любила,
Тобі я дарувала б крила,
Жила б тобою…
Милий, знаєш,
Оця любов не мала б краю.
