Сьогодні ні з того, ні з цього захотілося поїхати в КПІ :).
Отак от просто і без причини. Довелося їхати. Адже серцю не накажеш…
Звісно, можна було наказати серцю, сказавши, що після роботи, треба їхати на місце проживання, але, якщо чесно, відмовляти себе не хотілося. І я поїхала :).
НТУУ “КПІ” у цьому році святкує 110-річчя (передаємо привіт студентам 1898 року :)).
Але я люблю КПІ не тільки за це, а за ще мільйон інших подробиць, які знають ті, хто там навчався.
І, до речі, як з’ясувалося, серце покликало мене саме вчора у КПІ не просто так. Бо просто так нічого не буває :).
Учора був день двадцятки! Це супер свято всього Tower-a, нашої “книжечки” :).
То є все рідне, таке своє… Хто в курсі – той зрозумів про що я.
А хто не в курсі – то і не треба зайвими бітами пам’ять заповнювати :).
Просто я хотіла написати, що інколи дуже корисно закрити очі на проблеми сьогоднішні та піти в місця, де з приємністю ходилося вчора :).
PS: Тим більше, коли погода цьому сприяє і просто підбурює до таких от вчинків :)