Тут продається все і навіть люди
З єдиною різницею – ціна.
Тут пильність має бути щосекунди
І від ножів захищена спина.
Тут маєш бути ти
I сильним, і сміливим.
Без остраху плисти у сильний шторм.
Позначка: місто
Категорії
Будинки як кораблі
У Скрябіна є пісня про людей, як кораблів, а от мені довелося зустріти такий-от будинок-корабель.
І значення цієї будівлі дуже пряме – це будинок, в якому міститься бібліотека. Тобто, на такому кораблі можна плисти у світ незвіданого, фантазій та життєвої мудрості. Тож вибору нема – іду на корабель ;).
Категорії
Фарбуй його всього
Купи собі стару іномарку,
Заживи нарешті як людина.
Постав броньовані двері.
Хай думають,
Наче є що берегти.
Категорії
Прилуцький міський будинок культури
Отак виглядає Прилуцький міський будинок культури в променях квітневого сонця. Ностальгічні згадки про цю красиву (хоча потребуючу ремонту) будівлю.
Я знаю, яка там велика сцена. Я там колись виступала і саме там я пізнала перший гіркий досвід несправедливості. То був дитячий конкурс пісенної творчості і після участі в ньому, я розчарувалася в естраді та поставила хрест на своїй співочій карєрі. Ну, звісно, буває ще поспівую трохи для душі та з друзями ;).
Однак, розбиті дитячі мрії не реанімуються. І з часом приходить розуміння, що може то і не так погано – не бути першою співачкою на Прилуки, а бути… кимось іще у житті ;).
Все буде добре, по-іншому не може бути ;).
Пістрява архітектура
Нелогічно поєднана
Історично загублена.
Куплена.
Ні, продана за купюри
Діоксидом вуглецю обвуглена.
Це щастя – мати дім, куди вертатись,
Куди хотіти ввечері іти.
Дім, який хочеться прикрасити до свята
Ікони ставити.
Молитися святим.
Це неймовірна радість –
Мати стіни.
Які надійні та не зрадять,
Бо свої.
По вартості вони насправді є безцінні.
Хоч без ремонту.
І пишнот.
Але – живі.
Вже осіннє відсиріло небо
В надкаштанній туману імлі
Видно тільки дахів гострі ребра.
І поміж ними – прожилки землі.
Занадто багато слів про ціни і цінності
У реченнях із прихованим змістом.
І все об’єднали єдиним знаком рівності
На жаль, без протестів.
І тільки зимно над містом.
Я відновлюватиму ліпку на будинках
Ще живих,
Але дуже запилених
І складатиму сторінка до сторінки
Книги,
Віддані мені старожилами
І хоч стіни змарніли і вицвіли.
Є такі, що вже майже зруйновані.
Заховавшись у шарф,
В’язаний спицями.
Я блукатиму між будинками й долями.
Буду в очі дивитися пильно їм.
Заглядати аж туди, у несказане.
І разом зі зливою неочікувано сильною.
Знаходити відповіді для себе.
За почутими від когось фразами…
Задощило у нас на Подолі
Вряд будинки намоклі й старі.
Їх заплутані стомлені долі
Світлом вкрили стрункі ліхтарі.
І від того він став затишнішим.
Вітер сквером неспішно гуля.
Стурбували розмірену тишу.
Лиш краплини з гілля.
Кожен двір, куполи і фасади.
Варті поглядів й тисячі слів.
Я іду по життєві поради
До Валів…
14 вересня 2013 року.
Під дощем на Валах.
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Погляд Мері
Я не знаю чи любите Ви спати у трамваї чи метро, але я це роблю регулярно :).
Мій сьогоднішній вірш написаний щодо одного з таких моїх дрімань…
У ньому я по-чесному розповідаю про те, як мої мрії божеволіють від липових ароматів і як мені не вистачає сили їх стримати. Тож вони… починають літати :)
Медово пахнуть липи уночі
У їхній легковітряній задумі,
І лиш трамвай неспішно ідучи,
Цю ніч тривожить у своєму шумі.
І може хтось вже нерозбудно спить.
А я віддамся в любощі дрімоті.
На три зупинки…
Я у пахощах суцвіть.
І у нічних метеликів польоті.
Я в тоні зелені
Заснувших кольорів.
І мої мрії чудернацькі
Й легкокрилі…
Але зупинка.
І трамвай ходу спинив.
У липові солодкі заметілі.
Я вийшла серед ночі.
І пішла
Щаслива. І розніжена у літі.
Як не любити їх?
Я б точно не змогла.
Без вулиць цих,
Що в пахощах залиті…
Категорії
моє літакобудування
Найбільше я люблю літаки із аркушів у клітинку. Особливо, коли запускати їх із верхніх поверхів багатоповерхового будинку, а потім дивитися услід і ні про що не думати.
Нікого не згадувати.
Дивитися услід…
Напевне, з даху літаки летять ще краще і красивіше.
І того дня я обов’язково намалюю щось гарне на їх крилах.
Не подумайте, що я умію красиво малювати, але в той день я буду виводити плавні лінії на простих клітинчатих аркушах. Я буду старатися.
Різнокольоровими пастами…
Хоча може до того часу я уже навіть придбаю яскраві олівці.
А після того – я дивитимусь їм услід.
Отак по-котячому сяду на гарячому даху і буду дивитися як мої мальовані квіти летять між поверхами. І як мої мрії на крилах літаків кружляють міжбудинковим простором.
А ввечері втомлені люди ітимуть з роботи і, побачивши мої білокрилі літаки, дивуватимуться. Та ще будуть висловлюватися щодо пустих витрат часу і паперу. Пасти (олівців?)
Хоча… Я впевнена – обов’язково будуть і такі, що підніматимуть голови та поглядом шукатимуть власника тієї паперової артилерії.
З висоти мого даху їх добре видно. Вони теж хочуть зайнятися літакобудуванням.
Головне тільки завтра не забути купити зошит із аркушами у клітинку.