Бачила медуз. Багато та ще й гарно підсвітлених, різнокольорових. Насправді, медузи – це прекрасно! Стоїш, дивишся на них і їх браунівський рух і така медузо-медитація може тривати аж до тих пір, поки наглядач залу з медузами не потурбує чемним словом про те, що вони уже закриваються ;).
У світі сучасних фотошопів так мало місця для неідеальних зображень. Тому, коли бачу щось таке, створене природою на основі людського цементу і металевого каркасу – можу дивитися цілу вічність.
Так і з цією калюжею.
На днях також дивилася кліп групи АВВА про маму мію. І аж пожалкувала, що ми живемо в епоху сучасних фотошопів. Ось подивіться і самі все зрозумієте.
Стіна і все інше у моєму Instagram ⇒
Ідеш собі по місту. Там пофарбоване, там побілене. Там тріщина, там гвіздок. А он там штукатурка почала обсипатися.
У кожного будинка своя історія, свої секрети і свої яскравості. Як наприклад в оцього. Тому пройти повз нього, не освідчившись йому, я не змогла ;).
Так-так, заходьте, не бійтеся! Хоча… Насправді, це місце – без дверей взагалі. Тому відчиненість – це пожиттєвий статус усього цього десятка дверних отворів.
Поряд з кожним з них можна розмістити табличку: “Тут могли бути двері” :).
У місцях, де міжстінні простори заповнені меблями такими гарними і ергономічними, де зі стелі звисають дизайнерські та чудернацькі люстри, а люди, які працюють тут, відчуваються наче не з нашої планети… У цих місцях можна зустріти прості патріотично налаштовані букети. Порадіти їм. Пофотографувати та поінстаграмити. І хай нема нікому діла до цього патріотизму, але ж нічого не можу з собою зробити – як бачу щось жовто-блакитне (чи блакитно-жовте) – душа співає ;)
Метелик так хотів стати зіркою Інстаграму, що вдавався до різних трюків. І от усі ті старання ніхто не помічав. Але один з них виявився доленосним. Здавалося б, коли метелик мав бути непомітним на фоні стіни, його якраз помітили! Ми йшли вдвох з телефоном і, завбачивши ТАКЕ, не змогли не зупинитися та не зробити мрію метелика – реальністю.
Уміти мімікрувати – корисний навик. Так розповідає тепер усім метелик на своїх зіркових воркшопах “Як підкорити Інстаграм?” ;)
Усі новітні словники світу зараз змагаються за те як назвати одним словом окільцьоване дерево, але насправді то уже ніяке не дерево, а арт-обєкт. І тому, шановні словники цього багатогранного світу, заспокойтеся. Вам не треба нічого вигадувати. Арт-обєкти називають їх автори. Тому наступного разу я все-таки знайду як називається це окільцьоване дерево на думку його автора ;)
Коли ходити вечорами і дивитися не під ноги, а над головою, то можна неочікувано побачити отаке.
Веселка – це приємний привід подивитися у небо. Це – чудова можливість порадіти за себе прямо у цю мить. Бо ще кілька подихів вітру – і вона зникне.
Веселка – це щастя однієї людини зупинити свій шалений день у стоянні та спогляданні семиколірного дива. Фізики і теологи розходяться у своїх відповідях на питання хто є творцем цього дива, але саме зараз це не має значення.
Бо моя веселка – це допустимий привід запізнитися і відкласти на потім те, що можна зробити вже після неї… Тож дякую тобі, веселко, за щедрість твоїх двох хвилин у моєму сьогоднішньому дні.
У Скрябіна є пісня про людей, як кораблів, а от мені довелося зустріти такий-от будинок-корабель.
І значення цієї будівлі дуже пряме – це будинок, в якому міститься бібліотека. Тобто, на такому кораблі можна плисти у світ незвіданого, фантазій та життєвої мудрості. Тож вибору нема – іду на корабель ;).
