А дощ шумів,
Немов оскаженів.
Зірвався з ланцюгів,
З дахів,
З парканів.
Насправді, дощ –
То свіжості порив,
Щоб сонця промені
Були ще більш жадані.
Українські вірші про дощ
А дощ шумів,
Немов оскаженів.
Зірвався з ланцюгів,
З дахів,
З парканів.
Насправді, дощ –
То свіжості порив,
Щоб сонця промені
Були ще більш жадані.
Задощило у нас на Подолі
Вряд будинки намоклі й старі.
Їх заплутані стомлені долі
Світлом вкрили стрункі ліхтарі.
І від того він став затишнішим.
Вітер сквером неспішно гуля.
Стурбували розмірену тишу.
Лиш краплини з гілля.
Кожен двір, куполи і фасади.
Варті поглядів й тисячі слів.
Я іду по життєві поради
До Валів…
14 вересня 2013 року.
Під дощем на Валах.
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Учора попросила у осені красивого завершення останніх листопадових днів.
Щоб їй було повністю зрозуміло чого саме я хочу – додала вищерозміщену фотографію.
Вона сказала, що постарається.
Значить ідемо ми ввечері. А на вулиці – дощ, понеділок… І під гору.
Краєвиди гарні, проте дерева, які їх закривають – все рівно вищі.
Нічого. Ідемо далі. Ми все бачимо.
А розмови? Та як завжди, жіночі.
Про почуте, побачене і прочитане.
Хоча найпильнішим мій погляд ставав, коли говорили про уже відчуте і бажане…
У тому ми проявляємося. І жінки, й чоловіки.
Бо минуле показує до чого ми звикли, а майбутнє – чого прагнемо.
Варто тільки слухати уважніше…
А ще сьогодні я остаточно утвердилася у тому, що парасольку ми ділимо тільки з невипадковими людьми.
Щось задощило на душі.
Застукотіло в шибки.
І вже чиїсь нічні вірші
Читає вітер хрипко.
До когось, певно, заграє.
Малюється словами.
Не знає він: то в нього є
Кохання до безтями
Чи то здалось на певну мить.
І дух перехопило.
Дощами ніч моя шумить.
І сни тривожить вміло.
А завтра пройде. Або ні.
Казати передчасно.
І лиш слова ті вітряні
Звучать мені виразно.
вночі 26 червня 2011 року
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Він малював.
Краплини падали із хмар.
Вона не знала, що малює він для неї.
Він все чекав,
Що цей від Бога даний дар
Вона побачить.
Запис пісні “На цьому – все…” знаходиться тут: [download id=”22″]
На цьому – все.
І ні кроку більше,
Ми забудем те,
Що було раніше.
І не буде вже
Печальних віршів –
Душу тішить.
Бо на цьому – все.
І ні кроку далі,
Відтепер ми не на п’єдисталі
Все пройшло без слів
І без краплі жалю.
Без печалі.
І на цьому – все.
Хтось на небі плаче.
Під дощем прощатись
Легше, а значить:
Побажаєш ти мені удачі.
Я пробачу.
Бо на цьому – все.
Відтепер всі вільні.
Ти був сильний,
Я теж була сильна
Розійшлися
Тільки краплі по вікнах
Біжать повільно.
Бо на цьому – все…
Дощ і холод безсоромно втручються у наше життя, все більше нагадуючи, хто восени хазяїн…
Проте вони навіть не здогадується, що нас так просто не візьмеш :).
Адже у нас є сонячна контратака посмішок близьких нам людей, яка розставляє все на свої місця…
Варто тільки посміхнутися :).
…
Кажете, почався осінній дощ?
Ну то й що!
Ось беріть мою посмішку і захищайтеся від нього :)))
Він прийшов сказати їй,
Що в них
Будуть ясні ночі й снігопади.
І тюльпани.
Але він не встиг.
Час, коли вона чекала,
Він вже втратив…
Ну от і все.
Почавсь осінній дощ.
І літо залишилося у згадках
Широких вулиць
І спекотних площ
Думки сплітались в невідомому порядку.
А ми ішли вперед.
Туди, де час
З калюж промоклих дивиться так щиро…
Нелітній дощ
В житті у нас почавсь.
Осінній, сірий.
Так. Осінньо-сірий
Можна сказати, що Ви ще не повністю насолодилися літом, якщо:
Тож якщо Ви “все ще не…” – зараз якраз час! Літо в розпалі, в теплі та в морозиві :)!
Живіть так, щоб уже завтра було приємно згадати пережите літнє сьогодні :)
Дощило темними дощами.
Холодним вітром крило світ.
А я дивилась до безтями
На далі чорний оксамит.
Не видно обріїв.
Простори.
Горіли вікна.
І мости
здавалось поєднають скоро…