Моє з тобою щастя – хризантемне.
Ніяке не трояндове,
Облиш.
І я натхненна уже тим, що ти у мене
Зайняв оту найчоловічішу із ніш.
І у твоїх щоденно-різних іпостасях.
Я віднаходжу соковенну і мою.
А знаєш що таке жіноче щастя?
Чути ранково: “Я тебе люблю“.
Я хочу до тебе.
По венах кочують
Пусті пасажирські вагони.
Під стукіт у скронях
Римують сонет
монолітних коліс.
Я хочу до тебе
І марю тобою спросоння.
Полотнами з рельсів
Тебе кудись поїзд повіз.
У тебе у житті є майже все.
Нема тільки її.
Такої рідної. З тобою чесної.
Такої достойної
Бродити калюжними веснами.
З тобою жити.
Годувати тебе сніданками.
Ділити ковдру
І вихідні.
Душею молодий, а тілом – ні,
Бо молодість сховалась в сивині.
І роки пролетіли так невпинно.
Що наче і не жив.
Однохвилинно.
І все минуло так одномоментно.
Хвилини щирих і глибоких сентиментів.
І вічність довгих, аж утомлених чекань…
У ейфорії переможених змагань.
Але ж і поряд з тим – гірких поразок.
Бувало різне.
Але якось так відразу
Настала осінь ще весняної душі.
У круговерті років і дощів.
І фото жовкнуть, наче листя восени.
Купити б молодість.
Але ж нема ціни.
23 лютого 2016 року
21:03:12
Наполовину правда.
На іншій – мої здогади.
Стіл вдягнений картато.
А ти прийшов із холоду.
Обняв мене так міцно
Ти знову пахнеш кригою.
На дворі казка, дійсно.
Мені ліхтар підмигує.
Як же чудово бути студентом :)
Мені сімнадцятий минало
На пари йшов я в Універ
Мені так любо-любо стало
Я пам’ятаю як тепер,
Коли ту пару відмінили
І викладач був не прийшов.
А раз на пару ми забили,
І потім ще забили знов…
Я не можу тебе не чекати.
І мені ти хоч вір, хоч не вір.
Та реальність моя безпорадна.
Як мисливцями загнаний звір.
Якби ти знав
Як мріється під вечір
Під сині стіни.
І вітри з віконних рам,
Коли раптово
І, як завжди, недоречно
Ліхтар розігрує
Переді мною сцени драм.
Вона подивиться в твої
Ледь карі очі.
І зрозуміє, що без них
Уже ніяк.
Вам зорі щастя сизокриле напророчать
Ти присмак губ її
Відчуєш на вустах…
І так ви підете удвох
Рука об руку.
Ти їй себе всього навік даси.
Він малював.
Краплини падали із хмар.
Вона не знала, що малює він для неї.
Він все чекав,
Що цей від Бога даний дар
Вона побачить.
Він прийшов сказати їй,
Що в них
Будуть ясні ночі й снігопади.
І тюльпани.
Але він не встиг.
Час, коли вона чекала,
Він вже втратив…
Два слова...
Cвіт змінивсь
За дві хвилини.
Мені здалося
Хоча ні,
Тьмяніють стіни.
Ти думав більше, ніж сказати встиг.
А за вікном літає сніг.