Категорії
вірші про місто вірші про Україну мої вірші щоденник

Вірш про Київ

Пістрява архітектура
Нелогічно поєднана
Історично загублена.

Куплена.
Ні, продана за купюри
Діоксидом вуглецю обвуглена.

Продавали люди біологічні.
Іроди духовні.
Судді наших нащадків.

Прирекли їх
На схили Дніпра у бетоні.
Нікчемним десятком підписів
І печаткою.

Подивитися це фото в Instagram ⇒

Ще трішки інформації (майже про Київ)

Я продаю свої НФТ вірші. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло

А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і лист щастя про збірку прилетить ✉️ ?

Категорії
вірші про життя мої вірші

Книжний вірш

Вірш написано у стані, коли я перебувала під наркотичною дією книг. Фото by Oli

Написане під бібліотекою
ім. В.І. Вернадського

Стоїть Олімп
Із сотень тисяч книг
Дорога від підніжжя
До вершини.

І світ утратився б.
А може навіть зник,
Якби не їх багатотомні покоління.

Бо кожне із написаних там слів.
Рождалось в мудрості,
А деякі – у муках.

І світ би жити
Просто не зумів
Без того рівно писаного духу.

Я не повірю, що заміна буде їм,
Бо в книгах завжди
Найщиріша в світі сповідь.

У них є те,
Чим ми найбільше дорожим:
І спрага знань,
І дивосвіт любові…

11.08.11 17.27

Категорії
вірші про місто вірші про Україну мої вірші

Вірш про мою Оболонь

Одному з найулюбленіших і найрідніших районів міста Києва

Оболонському району міста Києва присвячено…

Іду по Героїв Дніпра
І трохи вже пізня пора
В моїм майже рідному домі
Ось тут, на моїй Оболоні.

В повітрі від солоду хміль.
А взимку: яка заметіль
Кружляла у танці нічному…

І біля сусіднього дому
Мене зачекався бузок.
Неначе із давніх казок
Стоять в один ряд мої клени
Там влітку таке все зелене.
А взимку – безслівно і біло
Моя Оболонь, ти зуміла
Навіки у серце запасти…

Спасибі, я бачила щастя
На твоїх проспектах буденних…

Повітря вдихаю з натхненням
І йду до знайомих вогнів.
Отут кожен вечір горів
Простий оболонський ліхтар.

Здіймався у аурі чар
Мій світ. Недосяжний стороннім.
Ось тут, на моїй Оболоні…

Категорії
вірші про місто вірші про природу вірші про Україну мої вірші

Києву

Як же тебе не любити, Києве мій чудовий :)

Я люблю походити дворами,
Підглядаючи сотні картин.
І закохана аж до безтями
В лабіринти з каштанів і стін.
І у київський дух… Він усюди
Від Хрещатика в різні боки.
Хоча дух – це є, перш за все, люди.
А можливо усе навпаки…

Бо люблю за вогні різнобарвні
За зелені корони дерев
Що у будь-яку пору є  гарні,
І достойні похвал королев.
Тут є те, що не купиш за гроші
Що в житті додає людям сил…
На Соломянці парки хороші.
І прекрасний осінній Поділ.
Особливо обійми узвозів,
Маріїнські красоти Дніпра.
Ніч весняна іде по дорозі.

Ось верба дуже давня й стара,
Що росте тридцять літ, тридцять весен
І день кожний свій розпочина
Сповідь кажучи
Щиро і чесно,
Що закохана в Київ вона.

Категорії
вірші про студентів вірші про Україну мої вірші

Я люблю КПІ

Як тебе не любити, мій КПІ :)

Вірш, який колись навіть надрукували в “Політехніку” :)

Я люблю КПІ.
Тут є друзі мої.
Це мій дім на найближчі ці роки.
Тут є радість і сміх для студентів усіх.
І веселощів ллються потоки.

Я люблю КПІ.
Це є рідні краї.
Тут усе відтепер найрідніше.
Світ із термінів, фраз, залікових книжок,
Гуртожитків.
А ще – власних рішень.

Я є горда, бо я
Щодня чую ім’я,
Яке славить мене й моїх друзів.
Я щаслива, бо тут – в Політехніці вчусь.
У найкращому нашому ВУЗі :)!

2002

Категорії
вірші про життя вірші про чоловіків мої вірші

Другу, що загубився

У житті треба зовсім небагато – знайти себе, свою суть

Пару днів тому була у одному із пересічних гіпермаркетів міста Києва. І там оголосили про те, що “Шановна мама Такої-то Дівчинки! Підійдіть до інформаційної каси! Не турбуйтеся, що Ваша Дівчинка загубилася. Вона знаходиться біля нас і чекає!”.
Happy end.

Але коли людина виростає і губиться у натовпі, у думках і у реаліях, залишається вірити, що інформаційне бюро життя вчасно повідомить про загубленого…

Холодний вечір.
Вітер. Київ.
Він просто йшов,
Він мовчки мріяв
Про те, що ще прийдуть часи…
Замерзлі руки з усіх сил
Ховав в кишені.
Знову пусто
В думках у нього
Він відпустить
Всі спогади.
На крок вперед…

Кудись туди,
Де трохи далі
Були у щасті та печалі,
Тонули і ішли на злет
Його хвилини, дні і миті
Лиш київські вогні розмиті.
Всю правду знали…

Уперед хотілося кудись побігти.
Втекти, кудись із цього світу,
Що так немилостиво б’є.
Знайти і рідне, і своє…

Спинився. Подививсь навколо
Нема нікого.
Трохи з болем
Він зрозумів:
Тікати? Ні.
Відчув, щось там у глибині
Отам, де серце. І у скронях…
Тепло розбіглось по долонях
І зникли Київ, холоди.
“Себе знайти. Себе… Знайти…”