
Його портрет: в руках «Кобзар»
І сам він – символ, проповідник,
В карих очах туга і жаль
За нещасливих і за бідних.
За всіх людей, за наш народ,
Що в ті часи був розіп’ятий,
А він не міг на це дивитись,
Не міг він просто промовчати.
Тож, слава Богу, що писав
Правду у віршах, думки в прозі
Він подавав усім надію,
Хто йшов по визвольній дорозі.
Скидав кайдани, він – бунтар
Один серед людей безсилих,
Та вистояв, в його віршах
Пани, царі вогнем горіли.
Тому він був поет народний,
Життя було, як і в усіх,
Були печалі, були біди,
Та жив і виживав, як міг.
Глибокі зморшки на обличчі
Це є роки заслань, неволі.
Це – ніби струни його кобзи,
Де життям в змаганні доля.
А він – Кобзар, поет, художник,
Звичайна і проста людина.
Шана, подяка Україні
За гордість. За такого Сина…
2000