Я була у вас вдома. У отому маленькому житловому просторі в центрі історичного Подолу, який завжди асоціювався у мене з тим, що квадратні метри нічого не вирішують.
Було б щастя.
А ще я памятаю недосяжно високі стелі вашої квартири. І затишок, яким віяло щоразу, коли відкривалися важкі двері вашої крихітної оселі.
У вас було добре.
Щойно я дізналася, що ви розлучилися.
Знаючи статистику про те, що 7 із 10 шлюбів розпадаються через декілька років після одруження, мій мозок каже, що статистика не помиляється.
Але серце сумує 💔
Серцю не накажеш.
Ви були ціннісною одиницею мого життя і залишаєтеся нею у моїх спогадах.
Бажаю і тобі, і йому знайти своє нове щастя – на Подолі чи десь в іншому місці.
2 коментарі “розлучені”
Як влучно написано про затишок та про щастя. Коли людина перестає відчувати затишок та щастя, з різних причин, то включається інстинкт самозбереження і автоматично людина шукає їх, йде далі. Інколи приходить до розуміння, що затишок і щастя може бути, навіть на одинці. Зазвичай це довгий, інколи тернистий шлях. Разом з тим, як приємно, коли дві людини, можуть подякувати, що кожна з них була в їхньому житті і йдуть далі, а інколи як в “Алхіміку” Пауло Коельйо проходиш шлях пошуку, і приходиш до висновку, що твоє було на початку. У кожного в житті по різному… Однозначно, бажаю всім мріяти і кожному знайти свою другу половинку, бо ми того варті:-)
Оксаночко, дякую за ці слова і за глибину твоїх думок.
Я повністю з тобою згодна, що знайти гармонію з собою – це найвищий пілотаж у житті. Бо, дивлячись по-філософськи, ми приходимо в це життя одні і йдемо з нього теж одні. Тому внутрішня гармонія. Оце саме важливе. Чи це буде гармонія наодинці чи у парі – це вже як складеться.
Головне, що я знаю, що все і у тебе, і у мене, і у нас – буде гаразд :)