Сьогодні Китай переді мною постав у двох іпостасях:
– перший Китай – це економічний гігант речового ринку Троєщина, який заполонив своїм ширпотребом і ширнепотребом увесь світ. Саме цікаве, що маючи розмову із деякими жителями країн ЄС, а також США я отримала аналогічну інформацію про присутність їх і їхніх низькоякісних речей скрізь – їхні china-towns уже стали невід’ємним атрибутом великих міст. Київ, щоб не відставати, теж має таку резиденцію китайців. І можна з упевненістю сказати, що навіть не одну…
– другий Китай для мене сьогодні – це окрема культура, релігія, світогляд… Часто від нас, біленьких європейців, можна почути зверхність щодо їх культури. Адже ми сприймаємо вороже те, що є нам не зрозумілим…
І от, після того, як я голосно розповідала про масштабність заповнення китайцями усього світу, мені потрапила до рук одна маленька книжка китайських древніх віршів. Звісно, Тарас Григорович про них не чув, як, в принципі, і Григорій Савич… Але це не відміняє їх філософію і особливість. Їм тисячі років. Але зараз вони не втратили свого символьного і віщого змісту.
Тому мій висновок сьогодні: Китай вартий того, щоб ним захоплюватися. Навіть не дивлячись на ті неосяжні гори пакунків на ринку Троєщина.
PS: Тысячу раз я ходил по дороге лесной, так почему же клад чужестранец нашел?