Люблю вишивати білим по білому.
Тому не могла просто пройти повз цей кадр.
Я ще тебе люблю
Я живу без тебе цілу вічність.
А точніше ми не разом вже три дні.
Заглядаю у обличчя всі зустрічні,
В яких ти ввижаєшся мені.
Від думок про тебе просто нудить.
Я не знаю з ким ти. Хто вона?
Серце калатає в моїх грудях.
І на очі пада пелена.
Я не знаю: як з цим далі жити.
Це триває третій день підряд.
Я стаю на мить тобі арбітром
І суджу тебе за сотні вад.
Згадую картини і деталі
І сніданки сонні в чашках кав.
Наші всі падіння
Й п’єдестали.
І усе, що ти мені казав.
І тоді.
Лише тоді я розумію.
Що оцим – мости між нами не палю.
Усередині у мене все німіє.
Не пройшло.
Я ще тебе люблю.
2007
Не хоче
Коли б хотів,
То з-під землі дістав би.
Не віриш?
Але ж знаєш, не дурна…
Є місце лише для одної правди.
І як не прикро:
Іншим правдам місць нема.
Сама все вигадала.
Не шукай навколо винних.
В реальності
Та згущуванні фарб
Намріялась?
Ну, що ж, сідай, відмінно.
До цього, видно, в тебе
Справжній дар.
Але ж отам,
В чоловіків все дуже просто.
У нас по-іншому.
І це тобі не новина.
Можливо, ці слова занадто гострі.
Але ж не хоче.
Ти це знаєш, не дурна.
2012
Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло 😊
А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і як тільки збірка приїде додому з друкарні, я вас поінформую 😋 ✉️ 🎁
Осінньо-сіре
Остепенилася.
Обсипалась в траву.
Місцями ще смарагдову та юну.
І я вже не іду.
По днях пливу
І по твоїх
Жовтогарячих дюнах.
Похолоднішала.
Залистопадила в вітрах.
У сонця променів –
Лиш другорядні ролі.
Учора ти для мене іншою була.
У літі бабинім заніжена доволі.
Сьогодні ж
Продощавлені думки.
І депресивно-сіра стеля неба.
Що аж немає сил
Oчей у вись звести
Без потреби.
Прилуки Козацькі
Це фото зроблене теплого жовтневого дня, на березі річки Удай. У простонародді це місце зветься “Воїнський Пляж”, хоча, як на мене, зараз правильніше його звати “Козацький Пляж”. Адже за чистотою і благоустроєм цього місця наглядають прилуцькі козаки. Я їх на пляжу в той день не бачила, однак провела міні-розслідування – хто ж це такі? Тому зараз все розкажу.
Про платонічне
Твоя нетиповість мене провокує на роздуми.
Я хочу зректися їх. Годі.
Мій світе, спинись.
Ти вмієш писати красивими довгими прозами.
І, може, ми навіть були
Одним цілим колись.
В житті у минулому.
Може, були ми обвінчані.
Бо надто ти мій.
Тільки вголос мене не читай.
Ти ж знаєш, що нам
Не потрібні словесні освідчення.
Краще заваримо чай.
На двох,
Щоб у присмаку
Нам дуже цінної міцності
Ми знов у розмовах
Безмежились в просторах тем.
Загладивши гострі кути
Наших все-таки різностей.
Поглядами навзаєм.
посольство на Фейсбуці
Начиталася розумних книжок і відкрила посольство своєї творчості на Фейсбуці.
Приблизно так звучить моя сьогоднішня новина, якщо розказати одним реченням і не переобтяжувати ваш інформаційний простір. Знаю, що він і без мене дуже сильно заповнений.
Що я там буду робити? Та поки що сама не знаю наскільки моя фантазія буде масштабною. Як мінімум – анонсуватиму новини, розказуватиму передісторії та після-почуття.
Моє посольство на Фейсбуці працює цілодобово, без перерв та вихідних. Заходьте.
Пофілософствуємо разом за клавіатурою ;)
Шукаю Кіру
Привіт, Кіро.
Скажу відразу – я тебе шукала. У Гуглі, Яндексі та навіть у своїй поштовій скриньці. Але жоден з цих пошуків не розказав мені: хто ти така. Я намагалася згадати – можливо, ми уже знайомі з тобою… Однак, знову ні – дівчат з таким унікальним іменем я знаю зовсім небагато. І усі вони мають не твоє прізвище.
Тому, по-перше, я дякую тобі за твою підтримку моєї збірки. Буде можливість – напиши мені про себе. Яка музика грає у твоїй душі сьогодні? Яка погода тебе надихає? Розкажи хоч трішки про твою Велику чи Маленьку Мрію.
Continue Reading
збірці віршів бути
Минулої п’ятниці, 13 жовтня, усі чорні коти були дуже зайняті. І замість очікуваних негараздів та наврочених непереливків у мене сталося щось таке, від чого я відійти ще поки що не можу.
День Юриста

Так виглядає робоче місце справжнього Юриста у розпалі робочого дня. Хто впізнав це фото – тому привіт ;)
Кавер-версия на песню “День Победы” в исполнении Льва Лещенко
День Юриста – как он был от нас далек.
Мы в календарных днях считали этот срок,
Теряясь в новшенствах законов и третьих лиц,
Листая ленту с хештегом #тыжюрист.
Этот день Юриста исками пропах.
Это праздник с кодексом в руках.
Это радость материально значимых благ…
День Юриста! День Юриста! День Юриста!
Дни и ночи. Без обедов и суббот,
Как стахановцы для юридических работ.
Слегка серьёзны. Ведь закон всегда суров.
Как и Фемиды меч с гармонией весов.
Здравствуй, мама.
На рассвете я приду…
Допивая свой литр кофе на ходу –
Мы закрыли эту сделку. Короли!
Этот день мы приближали как могли ;)
8 октября 2017 года, 20.26
Втрачені можливості не повертаються
Саме так я кажу собі щоразу, коли думаю над тим – варто чи ні?
Втрачені можливості не повертаються. Написала я собі на стіні у кухні (так-так, одвічно жіноче місце має мотивувати не тільки борщами і немитим посудом ;)).
Позастінне
П’ятою стіною буде стеля
Безвіконний вибілений пласт
У таких огранених пустелях
Пропадає безвісти наш час…
А я хочу, щоб було не марно.
Хочу змісту.
В формах чи без них.
Вірю у спадковість дій.
І в карму,
Що в історії невидимій моїй.
Наче мантру говорю:
Життя прекрасне.
Не обмежене в кордонах.
І в рядках.
Адже в пошуку всіх істин і пояснень
Є свій смак.