Я думаю, що цей дуже коротенький опис любові ще раз і ще раз підкреслює те, що це почуття:
Наш Курт ушел,
Имя храним,
Рыдает сердце
Вены с ним.
А слезы капают
Не зря: ведь черный день календаря.
Апрель и солнце светит ярко,
Но пятое – его уж нет
И лишь от мысли стало жарко,
Рухнули планы, потух свет.
Видно свечку только с фоткой,
А Курт, хоть в душах – он живой
Но он, как в океане лодка,
А лодка тонет под волной.
2000
Им было хорошо.
А мокрый дождь всё шёл.
Их обнимала ночь.
Осенняя прохлада.
Но не было зонта.
И в том одна беда.
А в общем было то,
Чего для счастья надо.
Прогулка, разговор
Лишь только ветер-вор
Хотел украсть слова.
Все фразы обрывая.
Да вот не удалось.
Поэтому всю злость
Он выплеснул на ночь
И жёлтых листьев стаи,
Что падали к земли…
Они же просто шли
Хоть жизнь была трудна –
Забыл проблемы каждый.
Был только разговор…
И осень свой узор
Дарила им двоим.
А дождь – это не важно.
Пробачте усі.
Не тримайте образ,
Бо я не хотіла поранити вас.
Буваю я часто в житті неправа,
Тож, вибачте, прошу, за фрази, слова…
Бо я – як і всі: коли серцю погано,
Або коли рушаться мрії і плани,
У цьому виню всіх людей окрім себе,
Але так не можна…
Точніше – не треба.
… А вранці Її вже чекала кава.
І прохолоду вранішніх годин
Розвіяв поцілунок.
Так ласкаво
Умів Її будити тільки Він.
… Вона була помітна всім відразу,
Хоча і не красуня. Але втім
Красу робили не якісь прикраси,
А щастя, подароване лиш Ним…
Я люблю КПІ.
Тут є друзі мої.
Це мій дім на найближчі ці роки.
Тут є радість і сміх для студентів усіх.
І веселощів ллються потоки.
Рученьки терпнуть,
Злипаються віченьки.
Боже, чи довго тягти?
Це перша пара.
Ну, як же не хочеться
Ранком на неї іти.
Якщо почитати перші літери, ви дізнаєтеся:
Одним словом, акровірш про студентів :)
Швидко до нас це нещастя прийшло
А як же без неї нам класно було
Раділи усі, що настало вже літо,
Аж тут і вона… Як її пережити?
Гуртожиток – це “общага”,
У нього – лише переваги,
Адже народ з усього світу
Живе тут і зимою, й літом:
Не дивлячись на день і час,
Тут анекдотів є запас,
Та й щоб від скуки не пропасти,
Студенти ходять в гості часто:
А там навчання пропливає
Хоч без конспектів, але з чаєм :).
Тут є і вахта, і СБ,
Є Брітні Спірз, “Rammstain”, “Любе”,
Плюс курсові, всі лаби й книжки,
Знайти тут можна із надлишком.
Медиа-версия этого стиха находится тут:
[download id=”35″]
Какое счастье –
Быть по жизни с тем,
С кем хочется.
И вместе проганять
Из будней
Одиночество.
Не плакать от любви неразделённой.
И покорять вдвоём все горы и все склоны.
Какое счастье –
Знать и быть любимым кем-то.
И две судьбы связать единой лентой,
Так крепко, чтобы на всю жизнь.
Навеки.
Делить и слёзы, и улыбки, и утехи.
Всё поровну и ровно на двоих.
Любовь благодарить за каждый миг…
Какое счастье –
Верить, ждать и дожидаться
Любовь по жизни ощутить.
Хотя бы вкратце.
Ну а ещё – что в жизни есть главней:
Просто быть вместе в серости всех дней.
И чтоб ни беды, ни разлука, ни печали.
Той Вашей ленты никогда не развязали…
Рассказать тебе о КПИ?
Ну, что же, слушай.
Только сразу говорю:
Он – самый лучший.
Среди наших украинских универов.
Он для них пожизни был всегда примером.
Але найголовніше з того всього, що я знаю: це місто може стати рідним для моєї душі. Усе необхідне для цього у Львові є.
Я закохалася.
І слів не вистачає.
Розгублено дивлюся на твій слід.
У моїй пам’яті.
Щоразу виринають години із тобою.
Мов граніт
З якого зроблені твої несірі стіни.
Закарбувалися і в’їлися в думки
Оті всі площі, вулиці і вікна
А ще твій дух.