Ішла вона скована.
Душа, мов заламана.
Не бачила променів –
Котилася каменем.
Заплуталась в пристрасті.
Сама все заплутала.
Не хочеться близькості,
Бо близькість є путами.
Ішла вона скована.
Душа, мов заламана.
Не бачила променів –
Котилася каменем.
Заплуталась в пристрасті.
Сама все заплутала.
Не хочеться близькості,
Бо близькість є путами.

А.А.
Недосказано и недожито…
Не пора – но судьба вот такая
Еще юнь на лице, в душе – лето,
А вся жизнь час последний считает.
Было все хорошо в этой жизни
И ничто не вестило беды,
Это было вчера, а сегодня,
Человека нет, только следы.
Ее чашка, любимые фильмы,
Ее свитер, на стенке портрет,
Только все это просто лишь вещи,
Человека уже больше нет…
21 ноября 2001 года
Он был цветком
Заманчиво-красивым.
И был согрет
Он солнечным лучем.
И в день холодный,
Пасмурно-дождливый.
Тот лучик обнимал его теплом.
Дякую моїм Батькам
В житті у нас
Є дві людини
Нема й не буде
Їм заміни.
Бо це вони…
Це мама й тато.
Така в них доля –
Нас чекати…
На кожну звісточку
І слово,
Вони –
Це втілення любові.
Вони нас приймуть
І зігріють…
Їм тяжко.
Та в очах – надія.
На те, що ми
Щасливі будем.
І найріднішим в світі людям
Дамо ми радості хоч трохи.
За їх тяжкі батьківські роки…
Тож пам’ятайте,
Що десь там
Матуся молиться,
Щоб Вам
В житті не так як їй жилося.
Хоч вкрила сивина волосся
І в тата сили теж не ті,
Батьки не вічні…
Тож в житті,
Рідненьких їх не забувайте
Пишіть, дзвоніть і приїжджайте
2002
Я думаю, що цей дуже коротенький опис любові ще раз і ще раз підкреслює те, що це почуття:

Наш Курт ушел,
Имя храним,
Рыдает сердце
Вены с ним.
А слезы капают
Не зря: ведь черный день календаря.
Апрель и солнце светит ярко,
Но пятое – его уж нет
И лишь от мысли стало жарко,
Рухнули планы, потух свет.
Видно свечку только с фоткой,
А Курт, хоть в душах – он живой
Но он, как в океане лодка,
А лодка тонет под волной.
2000

Им было хорошо.
А мокрый дождь всё шёл.
Их обнимала ночь.
Осенняя прохлада.
Но не было зонта.
И в том одна беда.
А в общем было то,
Чего для счастья надо.
Прогулка, разговор
Лишь только ветер-вор
Хотел украсть слова.
Все фразы обрывая.
Да вот не удалось.
Поэтому всю злость
Он выплеснул на ночь
И жёлтых листьев стаи,
Что падали к земли…
Они же просто шли
Хоть жизнь была трудна –
Забыл проблемы каждый.
Был только разговор…
И осень свой узор
Дарила им двоим.
А дождь – это не важно.
Пробачте усі.
Не тримайте образ,
Бо я не хотіла поранити вас.
Буваю я часто в житті неправа,
Тож, вибачте, прошу, за фрази, слова…
Бо я – як і всі: коли серцю погано,
Або коли рушаться мрії і плани,
У цьому виню всіх людей окрім себе,
Але так не можна…
Точніше – не треба.
… А вранці Її вже чекала кава.
І прохолоду вранішніх годин
Розвіяв поцілунок.
Так ласкаво
Умів Її будити тільки Він.
… Вона була помітна всім відразу,
Хоча і не красуня. Але втім
Красу робили не якісь прикраси,
А щастя, подароване лиш Ним…
Я люблю КПІ.
Тут є друзі мої.
Це мій дім на найближчі ці роки.
Тут є радість і сміх для студентів усіх.
І веселощів ллються потоки.

Рученьки терпнуть,
Злипаються віченьки.
Боже, чи довго тягти?
Це перша пара.
Ну, як же не хочеться
Ранком на неї іти.
Якщо почитати перші літери, ви дізнаєтеся:
Одним словом, акровірш про студентів :)
Швидко до нас це нещастя прийшло
А як же без неї нам класно було
Раділи усі, що настало вже літо,
Аж тут і вона… Як її пережити?