Десять років назад. Вулиця Іллінська, 20.
Жила я якраз навпроти Корпусу №4 Києво-Могилянської Академії. Тепер знаю багато секретів могилянців, бо я їх бачила крізь мої вікна :).
Але сьогодні не про те.
Сьогодні про сніг.
Одного разу випало цього снігу у нас на Подолі стільки, що наша дерев’яна хвірточка ледь відкрилася.
Це взагалі було дуже романтично жити у центральній частині Києва і мати дерев’яні ворота та хвірточку :).
Ось тут вони – червоні та гарні, бачите?
Так-от, повертаючись до снігу.
Я пам’ятаю, що тоді у місті стався транспортний колапс, бо снігу випало стільки, що з Андріївського узвозу хлопці вільно на сноубордах вниз з’їжджали по дорозі. Машини стояли під сніговими шапками і шубами.
А за пару днів поряд з центральними проїздними частинами утворилися такі величезні бархани снігу від снігоприбиральних машин, що по коліна можна було провалитися в сніг.
Але через деякий час сніг розтанув.
Однак, вийшовши ранком зі своєї червоної хвірточки я зустріла сніговика, виліпленого із залишків тої білої краси. Він стояв на одному із підталих снігових барханів.
Напевне, студентам Могилянки не було чим зайнятися.
Сніговик стояв веселий і від нього віяло оптимізмом весни.
Я не могла його залишити без уваги.
Тому ділюся з вами теж :)
На цьому історії кінець, а хто хоче погуляти зі мною Києвом – пішли разом, у мене є один цікавий маршрут прямо зараз :).