“Треба було на одну пісню менше співати”, – сказало мені моє горло, поболюючи зранку.
“Отож-бо і воно! Нас теж у герої записали: за один вечір проспівати увесь репертуар починаючи від українських народних і закінчуючи хітом “Демобилизация”, – присоромили мене пальчики лівої руки, згадуючи як вчора весь вечір провели з гітарою.
Манікюр тихо плакав.
Щоки боліли від вчорашнього сміху.
Що там іще? Голова? Так, трохи боліла.
Але то не алкоголь.
Просто ночі ж фактично не було!
Якось раптово зійшло сонце відразу після півночі :).
Ще щось жалілися сусіди з сусідніх помешкань…
І тільки душа була радісна та весела. Таке з нею стається завжди після гарно проведеного часу в чудовій компанії дру… Ой, хтось знов у двері дзвонить.
Видно сусіди. Піду послухаю, напевне щось недоказали :).
“We had to sing one song less,” – told me my throat with a light pain in the morning.
“Definitely! We were also like heroes: during one evening we have sung the whole repertoire beginning with Ukrainian folk songs and ending with the post-USSR hit “Demobilisation”, – my fingers of left hand said, remembering yesterday’s evening which they spent with a guitar.
Manicure quietly wept.
Cheeks hurt from yesterday’s laughter.
What else? Head? Yes, also a light headache. But it is not alcohol!
Just there was no night! The sun has suddenly risen just after midnight :).
Even some next door neighbours complained…
Only my heart was happy and cheerful. This always happens with it after a good time spent in good company of be… Oh, sorry, someone knocks on my door.
Probably, neighbours. Sure they remember some unsaid thoughts :).