Про назву. Назва мені відразу здалася сумною. Як пізніше виявилося – не безпідставно. Твір і справді наштовхує на роздуми про філософію життя та історію СРСР в одній українській сімї.
Про обкладинку
Обкладинка по своїй фактурі хороша, стиль оформлення із натяками на якусь етнографію та як завжди, наштовхуванням на роздуми. У Оксани Стефанівни усі такі оформлення. Вона ж філософ за освітою, тому це і не дивно…
Про зміст
Як і усі твори Забужко, її творіння “Сестро, сестро…” у своїх 18 сторінках має стільки змісту, що декому в ста сторінках не вдається викласти. Але читається твір не зовсім на одному подиху. Там треба і не один видих зробити. Адже історія описана у книзі – не зовсім радує читача своїм оптимізмом. Історія про аборт, про життя простих українців у великому СРСР та про погляд на все це маленької дівчинки, у якої мала бути сестра…
Про призначення
Усім, хто звик до Дарї Донцової та Ірен Роздобудько може бути трохи складно; фантастики тут теж немає. Є жорстка реальність світу, описана виключно українською із використанням інколи дуже серйозних слів.
На ніч читати не рекомендується. Бо просто багато не прочитаєте… Але книга заслуговує увагу всіх “інакомислячих українців та українок”. Враження на цю аудиторію вона справить однозначно.
Моя оцінка. За стобальною шкалою – 92.