Сьогодні, перебуваючи на одній із київських автомобільних доріг в одній із київських вечірніх пробок я подумала про Дашу Астафєву.
Така от вона вся бажана і сексуальна, гарна і несиліконова, а зізнається, що одна і поки що немає у її житті людини, яка б не дивилася на неї як на тіло з яким можна лягти у ліжко.
А тоді згадала за Олександра Рибака – переможця Євробачення цього року. Такий весь симпатичний і популярний, перебуваючи в Україні з гастролями, він сказав, що поки що один і у нього у житті немає людини, з якою він би розділяв радість існування та своїх перемог. Часу на це теж немає…
Після того згадався Тимур Юнусов, тобто Тімоті – оте гламурне, татуйоване, “с понтами” і просто хлопець із хорошим знанням англійської мови та власним заробленим капіталом. Час від часу він зізнається, що ті, хто з ним поряд на камеру – це бізнес. А його серце – поки що закрите і одиноке.
Тоді подумала про Даміра Ахметова та Анжелу Коломойську. У них капітал не свій, хоч і дуже великий, але чомусь мені здається, що радості їм від того в особистому житті не багато. Адже це кожного треба перевіряти: чи він дійсно цікавиться тобою як особистістю, чи то просто фінансові інтереси і полювання за грошима. Тож по існуючим даним вони також одиноко радіють своєму життю. Один в Лондоні, а інша у Женеві…
А тоді пробка плавно розійшлася і ми поїхали далі.
Так, звісно, усі згадані мною сьогодні люди не стоять у пробках і десь на рівні глибокої підсвідомості чули про метро. Але їх статус, гроші, прізвища і зовнішність не рятує їх від одинокості у душі.