
Сіре небо і краплі вітряного дощу, який летів у всі боки, здавалося б не обціяли нічого хорошого цим липневим днем.
І тут я зайшла в Гугл та написала перші рядки свого вірша “У ній щось є“.
Було багато цікавих пошукових результатів, але я напишу лише за один…
Я знаю, що дівчат можна зваблювати різними речами та нематеріальними благами. Ця істина – стара як світ. Про неї написано тисячі книг і на сучасний лад її засвідчено сотнями фотографій Інстаграму ;). Але зваблювати дівчину віршами – це все ще досить оригінально в нашому технологічному світі.
Як виявляється, не перевелися представники чоловічої статі, котрі реально роздумують на тему як звабити жінку віршами і використовують вірші Петрарки, Шекспіра та Василя Симоненка для цієї складної задачі. Але до чого це я веду?
Та до того, що в одному з коментарів пишуть, що мій вірш “У ній щось є“, заслуговує на те, щоб ним зваблювати дівчину.
Приємно, звичайно, що так високо оцінили цей твір. Але… Трохи неприємно водночас.
Я писала той вірш як оду кожній особливій та чудовій жінці. Я писала його як узагальнення про себе, про своїх подруг, рідних та знайомих. А тут таке.
Одним словом, дівчат я закликаю до обачності. А хлопців – до джентельменства. Якщо ви зможете любити і окриляти дівчину, то повірте: будучи щасливою вона вас порадує навзаєм. Хоч з віршами, хоч без них ;).
PS: нижче пишу вірш, не свій, але дуже хороший. Одна моя подруга прочитала мені цей вірш і, чесно кажучи, я звабилася на її красиву душу і зрозуміла, що мені такі люди дуже потрібні у житті ;).
Не вимовлю ні слова
Автор – Микола Луків
Не вимовлю ні слова. Помовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно – до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.
Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік – одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!
Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами