На своїй Facebook сторінці я уже писала про неї, але вирішила ще й тут розмістити. Щоб не забулося і не зникло під тонами новин, фотографій котів, чиїхось думок і рутинних оновлень цієї соціальної мережі. Адже ця історія варта того, щоб люди її читали і розуміли, наскільки різним є світ навколо нас.
Якщо перейти по цьому лінку, то можна прочитати історію Юлії Попової. Точніше, сповідь про її мікрокістозну лімфатичну мальформацію обличчя і життя з цим діагнозом. Я можу уявити скільки сил, часу і роздумів у неї зайняло написання своєї автобіографії у формі цієї статті. Більше того, скільки “за” і “проти” було зважено, щоб взагалі почати про це говорити. Але вона – молодець, змогла пересилити себе і написала.
Її розповідь від першої особи є дуже потрібна і корисна усім, хто є в чомусь “не таким”. Я на своєму життєвому прикладі знаю яке це відчуття, коли на тебе дивляться як на якогось піддослідного кроля – із цікавістю і огидою водночас. Бо вони таких раніше не бачили і при цьому, побачене їх не сильно порадувало, а швидше засмутило…
Одним словом, читайте. А ще – не здавайтеся. І, звісно ж, не вірте усім тим, хто в вас не вірить.