
Почувши про убивство трьох інкасаторів та тяжке поранення однієї дівчини у Харкові учора, ще раз наштовхуєшся на думку про те, що можна іти собі по вулиці, нікого не чіпати, а тоді півроку лікуватися від поранень. Усі ми є випадковими перехожими…
Мимоволі згадуються усілякі конституційні принципи про те, що люди у нас є захищеними і забезпеченими. Аналізуючи останні події ще раз підтверджується: кожен з нас є захищеним.
В плані, захищеним лише своєю курткою-плащем-шарфиком від дощу та іншої непогоди.
Ну, і звісно, кожен з нас є забезпеченим.
Забезпеченим повсякчас оглядатися в різні сторони (щоб джип чи “Лексус” не наїхав, щоб якісь ганкстери не зачепили пулею, щоб не обікрали у метро) та не забувати поглядати ще й наверх (щоб балкон не впав, щоб плитка зі стін випадково не обвалилася), і ще пильніше дивитися під ноги (щоб у люк відкритий не впасти, щоб у собачі та котячі “сліди життєдіяльності” не вступити, щоб не залишитися без підборів, ідучи по рівнодоріжжю).
І це описано лише два конституційні принципи нашого життя… За інші писати не буду. Боляче.