Цей вірш про жінку і чоловіка був написаний,
коли було настільки боляче від розлучення,
що аж не було сили терпіти…
Колись зустрінемось з тобою у метро.
А може десь на вулиці буденній
Постане в пам’яті усе, що в нас було
Я посміхнуся, якщо знайдеться натхнення.
За ту всю зустріч я згадаю вечори.
Згадаю дні. І навіть деякі хвилини.
Загляну: що там у душі твоїй
І запитаю як твоя родина.
За себе я не буду говорить,
Бо ти і так за мене будеш знати…
Я впевнена – до тої от пори
Ти спробуєш на смак сердець багато.
І зрозумієш, що таких як я – нема.
Не знайдеться.
Хоч як би не шукалось.
Будеш одружений…
Заміжня буду я.
І стільки усього в житті вже сталось,
Але ж немає часу розказать.
Бо я спішу.
Ти також справи маєш.
Ну що ж.
Бувай.
Зустрінемось колись…
А я пішла, бо чоловік мене чекає.
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло