Сьогодні от що подумалося про зустрічі. У кіно дуже часто описуються ситуації, коли хтось іде по вулиці, а назустріч іде інший… І як виявляється – той перший “хтось” є людиною, яку кохає молодша сестра того “іншого”… А вони ідуть назустріч і проходять один повз одного мовчки, і про це не знають.
Звісно, після цього речення усі любителі соціальних мереж закричали, що усілякі МайСпейси і Tуси (у час, коли писався цей пост Фейсбуків, і не кажучи вже про ТікТоки, ще не існувало – М.К.) – це саме те і саме соціальні мережі виправляють такі ситуації.
Але дивлячись правді в очі, можна сказати, що нічого вони не виправляють…
Ну, хіба що якусь там тисячну імовірних зустрічей.
А так усе по-старому: ми їдемо в одному вагоні метро із людьми, які живуть поверхом нижче, стоїмо у черзі в магазині за своїми викладачами (зі спини не завжди можна розгледіти :)). А тоді, зовсім випадково, дізнаємося, що колишній однокласник Петя іі нинішній одногрупник Вітя – знайомі уже десять років…
До чого я це все пишу? Та просто, щоб у моїй базі даних MySQL було на одне повідомлення більше про зустрічі :).
А якщо серйозно, то сьогодні я ще раз зрозуміла, що світ – тісний. І треба частіше дивитися не тільки вперед на дорогу і світлофори, а ще й на обличчя людей, які по цій дорозі ідуть поряд або назустріч…