Про назву. Прочитавши назву, я відразу відчула щось нереальне, недетективне, неліричне, нестандартне.
Про обкладинку. Іншої обкладинки при такій назві бути не може. Адже якби було зображено щось конкретне, то відразу можна подумати що це книга про культ цього зображення. Якби було чиєсь фото, то взагалі я б взагалі задумалася чи варто купувати цю книгу. Не люблю культових книг про людей, які цього не варті.
Про зміст
Одна з поки що кращих книг Дереша. Коли я дізналася хто такий цей Любко, про його творчість і скільки у нього вищих освіт, то я відразу почала поважати його ще більше :). Але повернімося до книги.
Поєднання реального і фантастичного тут дуже гармонійне. Простий хлопчина Юрко Банзай, його яблука у рюкзаку і викладання у сільському коледжі. А ще простий біографічний початок про те, як він пробував ЛСД, як побачив свою Дарцю і безпонтові враження про життя. Дереш назвав у цьому творі речі своїми іменами, за що я, як вдячна читачка, дочитала твір до кінця :).
Ну, а щодо фантастики… Я не є прихильницею такого жанру, але дерешівська фантастика особлива.
У нього нема якихось надзвичайних збочень уяви, але є таке, що викликає “гусячу шкіру”. Особливо завершення книги про Дарцю Борхес і пісню про “Дім сонця, що сходить”. Ця книга яскрава і добре розвиває фантазію читача.
Про призначення
Для учнів старших класів, студентів вищих навчальних закладів, а також для усіх, хто захоплюється легкою фантастикою і любить щиро українські слова і обороти.
Моя оцінка. За стобальною шкалою – 96.