0

Крик одинокої жіночої душі

Хочеться, щоб усі жінки були по-жіночому щасливими. Тоді б увесь світ став щасливішим. Photo credit: Jodi Bodtke
Хочеться, щоб усі жінки були по-жіночому щасливими. Тоді б увесь світ став щасливішим. Photo credit: Jodi Bodtke

Безумовно, є випадки,
коли щастя жінки – в її роботі. Проте…

Роки спливали, але щастя все не йшло.
Не йшло,
Хоч серце його вечорами кликало.
Як жаль, що залишилися у пам’яті безликими.
Всі ті, з ким жевріло
І щось було.

І хто зна як промовити гучніш,
Що то найбільша мрія
Потаємна.
Схована.
Щоб ввечері чекав додому хтось.
А не якісь сюжети.
Епізодичні спомини.

Бо щастя жінки – не в роботі.
А в сім’ї.
У чоловікові. У дітях.
У домашньому й тихому.
Щоб ввечері чекав додому хтось
З життєвими турботами
І щирими утіхами…

Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло

А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і як тільки збірка приїде додому з друкарні, я вас поінформую  ?

Хочеться почитати щось схоже? Думаю, ось це має сподобатися ;)


Хризантемне щастя
Я буду твоїм Нью-Йорком
Твоїм пасажирським вагонам
Некрасивій жінці
Вирости можна з думок

Марина Кузьменко

Привіт, мене звати Марина. Я час від часу віршую і пишу сюди.

2 Comments

  1. “Ті, з ким були спільні простори трамвайних зупинок” зачаровані Вашим творчим ростом та досягненнями!

  2. Дякую Вам, Ліно. Мої київські трамваї часто фігурують у віршах і згадках. Це все тому, що по-дитячому кожна трамвайна поїздка для мене залишається подорожжю і очікуванням несподіванок. Навіть в умовах, коли трамвайні виїзди стають рутинними і везуть на якусь Привокзальну площу чи у Пущу Водицю – все рівно щоразу я сідаю в трамвай і бачу світ по-іншому

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *