Вірш про лисі Карпати майбутнього, які, все-таки хочеться, щоб не відбулися
Під скрип запилених коліс
Везуть карпатський ліс
І серце жаллю обпіка
В ту горе-мить.
Красу смерек, красу ялиць
Забрали з живописних місць
Вона ростилась тут
Колисками століть.
Її плекали як могли
Вітрів прозорі кольори
Туман стелився
Димно синьо по траві.
Тепер уже цього нема
Гола карпатська площина.
Навряд чи виростуть
Смереки там нові.
І що мені ви не кажіть
Та все одно душа болить
Що продаємо безрозбірно
Все підряд.
Ті гроші – з присмаком вини…
Бо наші дочки і сини,
Вже не побачать
Всю красу наших Карпат.