0

Фарбуй його всього

Типовий ржавий краєвид на фоні бетонної стіни. Фарбуй його всього, цей наш світ.

Купи собі стару іномарку,
Заживи нарешті як людина.
Постав броньовані двері.
Хай думають,
Наче є що берегти.

Але краще велике дзеркало.
Можна навіть не над ліжком,
Бо ж не у готелі.
І дивись на причину своїх усіх (не)щасть на рівні зросту.
Чи висоти.

Навколишня іржа роз’їдає твій мозок,
І тим паче метали.
Але інвестиції в золоті зуби
Неефективні, –
Так кажуть дантисти.

Фарбуй його всього.
Цей світ.
І опісля прямуй до вокзалу,
Щоб вирватися з рутини,
Навіть не маючи машини,
На природу.
За місто.

Подивитися в Instagram ⇒

Хочеться почитати щось схоже? Думаю, ось це має сподобатися ;)


Осиротіле завтра
З душею метелика
Убили дзвонаря
Твій королівський пацюк
Вирости можна з думок

Марина Кузьменко

Привіт, мене звати Марина. Я час від часу віршую і пишу сюди.

2 Comments

  1. “Ті, з ким були спільні простори трамвайних зупинок” зачаровані Вашим творчим ростом та досягненнями!

  2. Дякую Вам, Ліно. Мої київські трамваї часто фігурують у віршах і згадках. Це все тому, що по-дитячому кожна трамвайна поїздка для мене залишається подорожжю і очікуванням несподіванок. Навіть в умовах, коли трамвайні виїзди стають рутинними і везуть на якусь Привокзальну площу чи у Пущу Водицю – все рівно щоразу я сідаю в трамвай і бачу світ по-іншому

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *