Стояли двоє
Вона і Він.
І тиснула
Похмурість стін.
Життя немов
Вступило в змову.
А в них була
Складна розмова.
“Я не люблю…
Ну, зрозумій.
Про мене
Ти вночі не мрій.
І не пиши віршів
Таємних.
Бо знаєш…
Це усе даремно.
Я не люблю.
Цього не зміниш.
Себе нікуди не подінеш.
Казала я тобі не раз…
Ти знаєш –
Все владнає час.”
А він лиш в очі їй дивився.
Колись отак вони зійшлися.
Навіщо?
Ну скажи чому?
Життя сказало: “Ні” йому.
Чому ось так
Чому із ним?
Дивився поглядом блідим.
І лиш мовчав.
А що тут скажеш?
Чужому серцю не накажеш.
Бо і своє чомусь не слуха.
Стояв…
Ледь-ледь тремтіли руки.
Вона трималась як могла.
Між ними тиша залягла.
У неї сльози лиш котились.
“Чому життя так помилилось
Чому ось так життя звело?”
Обом так боляче було.
Це на помилку дуже схоже…
Змінити?
Ні. Вони не можуть…
2004 рік
Літературний аналіз вірша про нерозділене кохання і неминучість розставання “Двоє” Марини Кузьменко
Тема та ідея
Вірш “Двоє” торкається теми нерозділеного кохання, болю розставання і неможливості змінити почуття іншої людини. Авторка змальовує момент розриву, коли один любить, а інший – ні, і цю правду неможливо змінити.
Основна ідея твору – життя іноді зводить людей лише для того, щоб показати їм болючі істини, а кохання, на жаль, не завжди взаємне. В таких ситуаціях єдиний вихід – прийняти реальність і відпустити.
Композиція та структура
Вірш має послідовну, діалогову структуру, що передає динаміку розмови і напругу моменту:
- Опис сцени – двоє стоять у стінах, що ніби тиснуть на них (“Стояли двоє. Вона і Він. І тиснула похмурість стін.”).
- Слова дівчини – відмова, небажання продовжувати зв’язок (“Я не люблю… Ну, зрозумій.”).
- Його мовчазна реакція, біль, неможливість змінити ситуацію (“А він лиш в очі їй дивився.”).
- Роздуми про фатальність долі, біль нерозділеного кохання (“Чужому серцю не накажеш. Бо і своє чомусь не слуха.”).
- Фінальна сцена – тиша, сльози, прийняття неможливості змінити ситуацію (“Це на помилку дуже схоже… Змінити? Ні. Вони не можуть…”).
Композиція майстерно передає напругу розмови, рухаючи сюжет від відмови до усвідомлення безвиході.
Художні засоби
- Метафори та символіка
- “І тиснула похмурість стін.” – стіни як символ замкнутості, тиску ситуації, неможливості втекти від реальності.
- “Життя немов вступило в змову.” – персоніфікація життя як сили, що керує долями людей.
- “Чужому серцю не накажеш.” – людина не може змусити когось любити, якщо почуття немає.
- Антитези
- “Я не люблю.” vs. “А він лиш в очі їй дивився.” – контраст між байдужістю і глибоким почуттям.
- “Казала я тобі не раз… Ти знаєш – все владнає час.” vs. “Чому життя так помилилось?” – протиставлення логічного розуміння ситуації і глибокого болю.
- Риторичні питання
- “Навіщо? Ну скажи чому?” – підсилює відчуття трагізму та безвиході.
- Паралелізм у побудові рядків
- “Стояли двоє. Вона і Він.”
- “Це на помилку дуже схоже… Змінити? Ні. Вони не можуть…”
Ці структурні повтори додають ритмічності і посилюють драматизм.
Настрій та емоційне забарвлення
Настрій вірша напружений, сумний, драматичний. Відчувається глибокий емоційний біль через нерозділене кохання та безсилля перед почуттями.
Головний мотив
Центральний мотив – болісне усвідомлення того, що кохання не можна змусити, і навіть найщиріші почуття не завжди знаходять відгук.
Висновок
Вірш “Двоє” Марини Кузьменко – це пронизливий, емоційний діалог про нерозділене кохання, у якому один любить, а інший ні.
Поетеса наголошує, що любов не підкоряється нашій волі, і навіть коли серце прагне бути поруч, іноді доводиться прийняти реальність і відпустити.
Це твір про біль, розставання і усвідомлення того, що деякі історії пише не наше бажання, а саме життя. 💔