А знаєш що я зробила потім?
Я виправдала тебе.
Одним десятком слів у зворотах.
Що аж по ці пори шкребе
В душі.
Де ти є моя гордість?
Та моя, що дівоча навік.
Обіцяла.
Казала: все, годі.
А ти взяв і її переміг
Приголубив мою непокору.
І спіймав на тепло голих рук.
Твої очі.
Я знаю їх колір.
І уже не дивлюся навкруг.
Так наївно усе пробачаю.
Виправдовую…
Гордість, ти де?
І отак день за днем
Мою душу
Кожен погляд твій
Нишком краде.
Твоя посмішка –
Привід для свята.
І здається, що світ просто зник…
Що ж, прощай
Запальна і завзята.
Моя гордість,
Дівоча навік.