Щоденник колись називався “моє життєве”. Але потім я зрозуміла, що ці епізоди та емоції, які описані тут, є моїм надбанням кожного дня. З деяких думок я вже виросла, з інших – ніяк. Але завжди цікаво заглянути в цей щоденник і почитати свої думки з минулого.
Моя тема дня сьогодні – навушники до іPod-а shuffle (респект Оксані Завойко та Катерині Холодило :)).
Хто знає де у Києві можна їх купити?
Бо у всяких -маркетах, -техніках і -максах пропонують все, крім Яблучок.
Навушники Косс у мене вже є. Філіпси теж. А так би хотілося оригінальні (бо у тих, з якими iPod-івський шафл ішов із заводу “виросли ноги”)…
Може хто володіє такою інфою – напишіть плз.
Попередньо і щиросердно, дуже часто і глибоко емоційно дякую :)!
Сьогодні ні з того, ні з цього захотілося поїхати в КПІ :).
Отак от просто і без причини. Довелося їхати. Адже серцю не накажеш…
Звісно, можна було наказати серцю, сказавши, що після роботи, треба їхати на місце проживання, але, якщо чесно, відмовляти себе не хотілося. І я поїхала :).
НТУУ “КПІ” у цьому році святкує 110-річчя (передаємо привіт студентам 1898 року :)).
Але я люблю КПІ не тільки за це, а за ще мільйон інших подробиць, які знають ті, хто там навчався.
І, до речі, як з’ясувалося, серце покликало мене саме вчора у КПІ не просто так. Бо просто так нічого не буває :).
Учора був день двадцятки! Це супер свято всього Tower-a, нашої “книжечки” :).
То є все рідне, таке своє… Хто в курсі – той зрозумів про що я.
А хто не в курсі – то і не треба зайвими бітами пам’ять заповнювати :).
Просто я хотіла написати, що інколи дуже корисно закрити очі на проблеми сьогоднішні та піти в місця, де з приємністю ходилося вчора :).
PS: Тим більше, коли погода цьому сприяє і просто підбурює до таких от вчинків :)
Вибори мера Києва…
Якщо чесно і поклавши руку на серце – вони мені уже трохи набридли. Ні, ну, я не проти того, щоб із бордів, парканів, стовпів, дерев на нас дивилися усміхнені обличчя. Кажуть, що треба оточувати себе позитивом. Але ж оцього 19-річного хлопця, якого убили біля станції метро “Арсенальна” уже не піднімеш назад.
Непересічна особистість і просто веселий дядько :). Микола Федорович Яковченко – це людина, що народилася у місті Прилуки, Чернігівської області і саме йому на цих вихідних, 17 травня 2008 року було встановлено пам’ятник на Театральній площі міста Прилуки.
Чому я це так детально описую? Бо я там була, бачила на власні очі та ще раз переконалася в тому, що Україна і Прилуки – багаті на таланти і талантища :).
Він грав у десятках фільмів та театральних постановок. Його знали багато акторів і він знав їх не менше. Зовнішність у нього явно нестандартна. Приколи розрулюють навіть зараз :). І взагалі – якщо кому цікаво і хочеться подробиць – про нього є на Вікіпедії окрема сторінка.
PS: один випадок із життя, розказаний сучасниками, коли Микола Яковченко проявив усього себе ;).
У нього був собачка Фанфан. Він з ним прогулювався біля театру ім. І.Я. Франка. У сандалях, простому береті…
Іде якась модна актриса-мадама, і каже: “Ну, пане Миколо, Ви в такому вигляді, що краще б прогулювались десь, але не в центрі Києва біля театру…Та ще й з собакою”
На що він запитує: “А Ви куди, власне кажучи, ідете?”
Мадама відповідає: “О, та я вот в центральный отель иду, на встречу”.
А він їй на те і каже: “Так Ви туди не ходіть, бо там на проституток сьогодні облаву міліція влаштувала”
:)
Коли раз відкладеш зізнання, то далі на нього все важче й важче зважатись, і врешті воно зовсім стає неможливим.
Margaret Mitchell “Gone with the Wind” (Маргарет Мітчел “Віднесені вітром”)
Поки я була десь там, аж у Львові, прямо тутечки – у Києві, народ займався цікавими речами.
А саме говорив про Інтернет, закушуючи все це діло піцою. Ну і звичайно, ключове слово усього цього зібрання – це план (я бачу, що у декого посмішка широко розтягнулася і у думках полетіли зелененькі листочки зі специфічним запахом, але цього там було!!!). В крайньому разі, у звіті про таке не писали :)
План щодо проведення освітніх заходів веб-спрямування, таких як EduCamp, BlogCamp з усіми наслідковими обставинами. Мені ця справа видається корисною, патріотичною і перспективно-грошовитою :).
Так що я буду зі свого боку слідкувати, сприяти і, за можливості, брати участь у таких зустрічах.
Що і усім раджу :). Повірте, поганого Вас там не научать :)))!
PS: ідея із назвою “Просвіта 2.0” цікава. Це ж прямо pro-світ www не втрачаючи історичного значення слова. Головне, щоб пан Мовчан із “Просвітою” не образилися, але я думаю, що вони будуть тільки раді…хе-хе :)
Оце видалося на цих вихідних побувати у Львові. Але я не настільки наївне створіння, щоб намагатися описати тут свої враження :). Не тому, що їх нема або вони дуже потаємні х-files, ні ;)
Просто цих вражень багато. Тобто, зі мною сталося те, що завжди буває з тими, хто потрапляє у Львів (не)вперше.
Єдине, що застигло останніми кадрами Львова, які запам’яталися – це картина Юрія Коха “Екскурсія” – ну, прямо автобіографічна для багатьох :). Але сфоткалося погано :(.
Цитата для всіх, кому на даний момент чомусь може бути сумно:
“Ніщо в світі не може нас поконати – це ми самі робимо, коли тужимо за тим, чого в нас уже більш ніколи не буде, коли надто багато живемо спогадами…”
Margaret Mitchell “Gone with the Wind” (Маргарет Мітчел “Віднесені вітром”)
Завтра Дев’яте Травня.
Я не впевнена, що мої рядки читатимуть ті, хто причетний до цієї дати безпосередньо, але все рівно я не те що дякую, я просто МЕГА-дякую тим людям, які витратили кілька років свого життя, щоб ми зараз дивилися на українське небо і не вважалися чиїмись фрау :).
Слава Ветеранам Великої Вітчизняної Війни. Уклін. Подяка. Хай Вас Бог береже!
ЗІ: ці слова варто було б написати завтра, але завтра, як і післязавтра, мені буде не до Інтернету :)
Сьогодні – 6 травня – День Ангела для усіх Юр, Юрасиків, Юрчиків, Юрків та Юріків :).
Так само сьогодні день усіх Георгіїв, Георгів. А усі чоловіки, парубки і хлопці з іменем Гоша уже святкують :).
Так що я особисто приєднуюсь до привітань із Днем Георгія Побідоносця і бажаю усім нам (тобто навіть включно із неЮрами і неГошами :)), щоб у житті ми відчували милість цього Святого Великомученика у вигляді перемог на всіх фронтах :).
Понеділок видався приємним, особливо ввечері :).
Аж на своє місце проживання повертатися не хотілося. Так би ото й ходити між бузками-каштанами-тюльпанами… А що вже буде далі – то я взагалі мовчу :). Як розквітне ще пахучіше та потепліє ще дужче…
Одним словом, оперативно і докладно про це читайте зовсім скоро на meri.kiev.ua :).
А тепер переходимо до подяк :). Дякую одній людині, що випадково з’явилася у моєму житті, і привела із собою явно невипадкові речі…
Ну, а всім іншим – простий і щирий, український thanks :)! За те, що читали, за те що ліву клавішу мишки натискали і за те, що через пару днів прийдете сюди :).
Травень класний. Бо то іще не літо, але все ж третій місяць весни… І цим все сказано :).
Травень виганяє всіх на вулицю, примушує посміхатися, роздягатися і під час цього внюхуватися в повітря. Бо воно пахне :)!