Щоденник колись називався “моє життєве”. Але потім я зрозуміла, що ці епізоди та емоції, які описані тут, є моїм надбанням кожного дня. З деяких думок я вже виросла, з інших – ніяк. Але завжди цікаво заглянути в цей щоденник і почитати свої думки з минулого.
Было две жизни. И было два пылающих сердца.
Было много ярких слов, но была всего одна стрела, которая пронзила эти сердца. И любовь у них тоже была всего одна, но какая…
Их жизни соединились одним вечером. Их знакомство было простым и банальным – их свёл медленный танец. Познакомились, разговорились и поняли. Они оба поняли истину – перед ним была лучшая в мире девушка, а перед ней был ОН, самый лучший на свете.
Вона обережно зняла з себе білосніжний одяг і заховала його у невеличку валізку. Туди ж з ніжністю була схована її доброта і щирість.
Свої мрії вона поклала у окрему кишеньку валізи – щоб було зручно час від часу діставати їх і переглядати як згадку минулого. Цнотливість та відкритість вона хотіла залишити, але вони теж виявилися не модні, тому довелося і з ними прощатися.
А крила…
Ті прекрасні крила, які Ангелам даються на небесах, і які неодноразово дарували їй легкість польоту, були теж сховані у валізу. Зараз вони їй просто не були потрібні…
Адже навіщо у сучасному світі крила, мрії та щирість? Для того, щоб бути вразливими?
Ось тому сяйво ангельського обличчя було замасковане під ультрамодним макіяжем. Одяг нічим не вирізнявся від одягу усіх інших людей, а життя стало таким же сірим та стандартним, як і мало бути.
Вона стала пересічною громадянкою (не)залежної держави і як згадка про її минуле, залишилося всього-лише ім’я – Ангеліна.
Час від часу вона згадувала про свої мрії. Інколи у неї виникало бажання відкрити свою валізу і повернути все назад, стати тим білим і прекрасним створінням, яке уміє творити добро, знає як допомогти, порадити, може дарувати і не просити щось в обмін на це…
Але життя її зупиняло. Бо вона уже познайомилася з ним поближче, тому бачила усі його реалії. Вона розуміла, що зараз у нашому світі Ангели нікому не потрібні. Вони зі своєю чистотою дуже сильно підкреслюють бруд цього світу. А нам же так неприємно це усвідомлювати…
Тому вона змирилася з тим, що минулого уже не повернути. Вона вже не тривожилася із-за того, що у світі нема нічого справжнього. Те, що раніше шукали в людях, зараз шукають у віртуальності. А те, що не можна купити за гроші, можна купити за великі гроші…
Тому нарешті проживши у цьому світі кілька років вона зрозуміла головне – не треба намагатися змінити цей світ. Треба змінювати себе. Може весь світ цього і не помітить, але життя не залишиться осторонь і обов’язково відповість на цю зміну.
Життя не буде вимагати ідеальності. Адже воно саме не є ідеальним.
Життя пробачить помилки. Бо така у нього робота – пробачати нам все…
А бути Ангелом? Ні, не треба… Адже Ангели у нашому світі не потрібні.
Одного ясного дня я вирішила змінити сайт… Хоча ні. Не так треба починати :).
Одного разу прийшла мені геніальна думка щодо зміни сайту… Хоча може і не дуже геніальна… Та і не дуже вона хотіла приходити мені… Я за нею півдня з-поміж інших думок ганялася :).
Отже, початок видався хорошим – стільки речень і нічого по суті. Прямо наче вступ до наукової роботи “Творчий процес у житті суб’єктів, які самореалізовуються в мережі Інтернет” :).
Сьогоднішній день для багатьох людей є днем спогадів дитинства…
Адже багато хто з тих днів знає що таке різка, ремінь чи лозина :).
А сьогоднішній день – це день Вербової гілочки, якою можна полупцювати (хоча, якщо перестаратися, можна і відлупцювати :)) одне одного.
І за це нічого не отримати. Крім слів подяки :).
Та і алібі ж залізне – “Не я б’ю, верба б’є, здоров’я дає“!
Тому раджу всім не пропустити таку нагоду. Особливо цю процедуру лупцювання-оздоровлення треба провести із начальниками, керівниками та усіми вищестоящими :)…
А якщо серйозно, то радує факт, що через сім днів буде Пасха, закінчення посту і цілий тиждень вихідних.
З чим я Вас і вітаю…хе-хе :)
Ви знаєте, що у світі з’явилося на один блог-сайт більше?
Тільки не треба таких здивованих очей і виразу обличчя…Ви ж комп’ютер налякаєте :). Мені то це не важливо, а Вам же з ним ще жити і працювати…А він може заїкатися почне, Ви за це подумайте.
Слухайте, то Ви навіть не чули про це в новинах і не дивилися по каналу Бі-Бі-Сі прямої трансляції відкриття?
Непорядок, значить… Але нічого. Сильно не печальтеся. Адже Ви зайшли сюди, а значить я Вам прямо отут розповідаю, що у світі з’явилося на один блог-сайт більше. Знаходиться ця новопоява на www.meri.kiev.ua. Авторує там, тобто Meri (Марина Кузьменко) (на цих словах я скромно посміхаюся, ніби йдеться і не про мене :)).
Так що коротко і лаконічно новина №1 Вашій увазі представлена. Тож тепер Ви є обізнаною людиною і ніхто не зможе Вас поставити у незручне становище своїм питанням, типу такого, що Ви могли прочитати у першому рядку цього повідомлення.
З чим я Вас і вітаю :)