Щоденник колись називався “моє життєве”. Але потім я зрозуміла, що ці епізоди та емоції, які описані тут, є моїм надбанням кожного дня. З деяких думок я вже виросла, з інших – ніяк. Але завжди цікаво заглянути в цей щоденник і почитати свої думки з минулого.
Можна писати довгочити про НФТ (уже написано!), а можна написати самі справжні 11 таємниць про НФТ і мистецтво, а також їх взаємодію. Тобто, зібрати все саме соковите у темі НФТ, обсмоктати з усіх боків і потім… подарувати для натхнення читачкам і читачам, які вірять в НФТ так само, як вірю в ці токени я :)
Пам’ятаєте, я писала про свою збірку віршів “Хризантемне щастя“, яка нещодавно побачила світ? Так-от, то був лише початок. Тепер нароодилася ще й НФТ колекція віршів “Хризантемне Щастя”.
Отут, напевне, багато читачів трохи знітилося із-за абревіатури “НФТ”, яка не є поки що відомою для української літературної спільноти. Однак, я до цього підготувалася зазделегідь. Тож вмощуйтеся зручніше. Зараз буде лонг-рід (тобто, українською це, напевне, назветься “довгочит”) про НФТ. А також про те, як українська література та мистецтво можуть увійти у епоху свого відродження завдяки НФТ.
Збірка віршів “Хризантемне щастя” уже тут. Я про неї писала неодноразово. У занадто великі подробиці, правда, не вдавалася. Але, трохи інформації розповіла. І от сьогодні цей день настав. “Хризантемне щастя” мене ощасливило своїми кілограмами (у посилці) та сторінками (в кожній збірці віршів).
Уже розповідала Вам про своє маленьке хоббі – записувати читання моїх віршів у відеоблозі. От тепер черга дійшла до вірша для Тата. Нарешті з’явилася і ця поезія на Ютубі. Тому ласкаво прошу усіх слухати і… казати своєму Тату слова вдячності та поваги.
Наші Літературні читання на Клабхаусі будуть у сотню раз цікавіші, коли вони будуть оцей самий Клабхаус буде на Андроїді. І він там буде (бо інвестори у цю компанію, як і будь-які пересічні інвестори у Кремнієвій долині, хочуть росту і збільшення масштабу) 
І коли то станеться і нашумівший Клабхаус можна буде встановлювати на будь-який смартфон, про оцю дискримінацію половини світу за телефонною ознакою тоді можна буде забути. Однак, більше нічого не писатиму про це, бо пост з літературолюбного перетвориться на епло-зневажливий.
Я не змогла втриматися і тепер він є, мій Youtube канал “Погляд Мері”. Писати про нього тут – немає сенсу, бо його треба дивитися. На нього треба підписуватися. І, сподіваюся, що ним можна надихатися.
Я буду твоїм Нью-Йорком
У цьому безкінечному відчаї.
Обмеженому тільки стінами.
І швидкістю мережі.
Я буду твоїм порятунком.
І зможу привселюдно засвідчити.
Що вчора був рівно п’ятий місяць
З того часу, як ми остаточно не чужі.
Хочете розкажу прекрасну новину прямо зараз? Власне кажучи, заголовок “Pasha Mentions – Особлива” у трьох словах лаконічно описує зміст новини ;). Але, якщо хочете пікантних (та і просто цікавих) деталей, тоді вмощуйтеся позручніше. А ще вмикайте звук. Бо новина буде музичною ;).
Сьогодні я розкажу що таке казка життя на Фейсбуці.
Але почну здалеку :). Для будь-якої авторки приємно знати, що її творчість подобається іншим людям. Я не є виключенням і радію як мале дитя, отримуючи гарні звістки та нотифікації на мобільному телефоні. Сьогодні розкажу про одну приємну історію, пов’язану з цим.
Бачила медуз. Багато та ще й гарно підсвітлених, різнокольорових. Насправді, медузи – це прекрасно! Стоїш, дивишся на них і їх браунівський рух і така медузо-медитація може тривати аж до тих пір, поки наглядач залу з медузами не потурбує чемним словом про те, що вони уже закриваються ;).
Але я можу медитувати і при спогляданні інших цікавих явищ. Тож я сильно не засмутилася і вам цього теж рекомендую ;).
Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло ?
У світі сучасних фотошопів так мало місця для неідеальних зображень. Тому, коли бачу щось таке, створене природою на основі людського цементу і металевого каркасу – можу дивитися цілу вічність.
Так і з цією калюжею.
На днях також дивилася кліп групи АВВА про маму мію. І аж пожалкувала, що ми живемо в епоху сучасних фотошопів. Ось подивіться і самі все зрозумієте.
Стіна і все інше у моєму Instagram ⇒
Ідеш собі по місту. Там пофарбоване, там побілене. Там тріщина, там гвіздок. А он там штукатурка почала обсипатися.
У кожного будинка своя історія, свої секрети і свої яскравості. Як наприклад в оцього. Тому пройти повз нього, не освідчившись йому, я не змогла ;).
