Після того як зустріла підсніжники, я тепер регулярно зустрічаюся з якимись красотами.
От нещодавно побачила ЦЕ.
Тому, користуючись нагодою: польська народна легенда про котики.
Щоденник колись називався “моє життєве”. Але потім я зрозуміла, що ці епізоди та емоції, які описані тут, є моїм надбанням кожного дня. З деяких думок я вже виросла, з інших – ніяк. Але завжди цікаво заглянути в цей щоденник і почитати свої думки з минулого.
Після того як зустріла підсніжники, я тепер регулярно зустрічаюся з якимись красотами.
От нещодавно побачила ЦЕ.
Тому, користуючись нагодою: польська народна легенда про котики.
Перший раз мені запропонували вийти заміж на першому курсі. Мені було 17 юних років. Я тільки три місяці назад приїхала у столицю із своїх провінційних Прилук.
І тут таке! Кандидат був по соціальних мірках дуже хороший і перспективний. Але… я відмовила.
І не тому, що молоде-зелене.
Сиджу сьогодні на уроці. Позіхаю.
Аж тут моя прекрасна Учителька запитує: “А ти чого позіхаєш?”
А я їй і починаю щось там казати за недоспані ночі та ранні будильники.
Аж тут вона мені каже: “А ти в курсі що за день сьогодні?”
Біжу по справам, аж тут назустріч мені – натовп підсніжників.
Я була така рада їх побачити.
Сподіваюся, що вам теж вони подобаються :)
Поки усі інстаграммери, інфлуенсери, тіктокери та інші суспільно важливі люди готують свої звіти про вчорашнє свято весни, я подумала, що треба і собі щось написати.
Типу, чого його до тренду не долучитися?
І от уже наша традиційна рубрика “Хто чекає – той дочекається”.
Про сніг уже писала вам – прийшов, не забарився.
Але ж навіть у відомому вірші кажуть: “Зійшли сніги, шумить вода, весною повіва…”
Одним словом, так захотілося весни, що аж не можна передати.
Іду сьогодні зранку по вулиці – дивлюся, під ногами щось валяється.
Ну то, я і пішла собі далі.
Але, пройшовши 2 метри, я така думаю: стоп, то ж був конверт?
Зі справжнім поцілунком на ньому?
Тож, я вирішила повернутися і зробити оце фото.
Я придивилася уважніше.
Ні, це не був фотошоп.
І точно не ШІ :).
Такої знахідки я точно не очікувала побачити на заспаній весняній вулиці.
Емоційний допис. Кажуть, що не треба таким займатися, але не можу. Просто переповнює…
На розумному сайті журналу Економіст написали не про економіку, а про душу.
Пишуть про спалювання українських книжок і винищення української культури в окупованих районах.
Світ нікуди не котиться. Світ уже докотився до місця призначення. Тому як варіант усім, хто не задіяний у основному акті вистави пропоную зайнятися своєю основною діяльністю.
Але якщо ваша робота вам набридла і є нудною, то… влаштуйтеся на пів-ставки небомрійником.
Чи небомрійницею :).
Я у цій професії зі стажем. Тому ділюся своїми професійними спостереженнями із тими, хто тільки робить перші кроки у цій нелегкій, але корисній справі.
Розповіли мені нещодавно про таке явище, яке називається “зручний шлюб“.
Ага, то тепер, це тепер так називається, подумала я :).
Але просто, почувши про оці “зручні шлюби”, я не могла за них не написати. Цікава концепція. Тож пишу тут.
Коли я сказала, що годинник – це вигадка бізнесменів, на мене трохи косо подивилися.
Типу, чи з глузду з’їхала чи що 😂.
Годинники існували тисячі років і до чого тут бізнес?
Але саме сьогодні, за 10 днів до весни, я осмілюся написати це тут.