Ми все стояли, обійнявшись,
А повз нас
Проносилось життя центральних вулиць.
Набутися б удвох з тобою про запас,
Щоб, як роз’їдемось,
Обійми не забулись.
Наговоритися безперестанку наперед,
Щоб у зимові вечори було чим грітись.
Залиті у нічного світла мед,
Ми б так стояли тиждень.
Може, місяць.
Бо не хотілося трамваїв чути клич.
Чи віддаватися в метро пустим вагонам.
Над нами голосно сміялась сонна ніч,
Шуміла вулиця центральна монотонно.
Удвох не чули їх.
Бо розуміли, що вже ні.
Навряд побачимось у тому статусі, що нині.
І, наче німб, над нами сяяли вогні,
Машини мчалися байдужі й безупинні…