вірші про жінок

Вірші про жінок – це поетичні сповіді з мого життя, а також історії з життів жінок, рідних мені по крові та душевно. Усі імена в цій категорії змінені. Схожості, аналогії та висновки щодо жіночих життів є випадковими.

Жіноче щастя у віршах є індивідуалізованим, а жіноче нещастя є по-сестринськи розділеним.

Мить зради

Posted on 08.07.2017 by Марина Кузьменко

Вірш про зраду, а не любов / Фото Johan Larsson / Flicr — Вірш про зраду, а не любов. Мить зради / Фото Johan Larsson / Flicr

Вірш, народжений багато років назад.

Тоді мені хотілося померти
В той вечір…
Прямо там серед усіх.
Ті кадри пам’яті, здавалося б, вже стерті.
Та час безсилий і забути їх не зміг.

Тоді я лиш страждала і дивилась.
Я бачила…
Та й ти це не ховав.
Найгірше все
В оту безжальну мить здійснилось.
Як ти її у губи цілував.

І найболючіше – як взяв її за руку.
І найстрашніше – як зрівняв мене, її.
Здавалося, що серце спинить стукіт.
Бо то найтяжче, коли зраджують свої.

І так погано бачить в очі правду,
Яка так тихо убива любов.
Тоді нічому я була не рада.
А ти…
За руку з нею поряд йшов.

Нічне закохане

Posted on 28.06.2017 by Марина Кузьменко

Знайшла у добре запакованому архіві

Між нами дві, а може три години ночі.
Чомусь не спиться,
І тобі, напевно, теж
Адже думки мої так приязно й охоче
До себе кличеш ти.

І з дозволу береш
Мій спокій.
Я не звикла до такого,
Бо зазвичай вирішую все я.
А тут…
Це правда.
Я тепер не маю змоги
Забути твоє рідне вже ім’я.

І бачишся ти скрізь,
Я відчуваю…
І часто мрію зі словами «а якби».
Тепер мій світ одне обличчя має.
І все це ти із дозволу зробив.

Ти підійшов
І подивився дуже пильно.
А відмовитися сили не знайшла.
Між нами дві, а може три години ночі
У неймовірній кількості тепла.
Без роздумів про завтра і про потім.
Без визначених кимсь стандартних меж.

Це правда.
Моє щастя на свободі,
Яку собою
Ти мені даєш.

Січень 2010 року

Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло

А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і як тільки збірка приїде додому з друкарні, я вас поінформую ?

Нещасливі разом

Posted on 08.04.2017 by Марина Кузьменко

Помилка в долю уплелась… Фото
galaxies and hurricanes (flickr.com)

Я її знала. І я також спілкувалася з ним.
Вони були різні та несумісні. Однак, багато років назад їй потрібно було вийти заміж.
Буває людям потрібно до лікаря. Або потрібно знайти роботу. Так-от і вона в свої тоді ще юні роки вірила, що їй якомога швидше потрібно знайти майбутнього чоловіка. Середовище, в якому вона знаходилася, не залишало їй шансів і вона здалася. Як тільки з’явився перший кандидат – через дуже короткий час вони одружилися. А далі пішло життя, яке виявилося не таким, про яке мріялося. Бо він її любив не так, як вона того хотіла. А вона для нього була не тією, якою спочатку здавалася…

Continue Reading →

Щастю життєвої осені

Posted on 01.09.2014 by Марина Кузьменко

Вірш, що мав бути написаний у шістдесят,
але написався раніше…

І попливли роки,
Як листя по воді.
Життя пройшло
У невловимій круговерті.

Ось тут ми вчора ще:
Наївні й молоді,
А вже сьогодні
По-осінньому відверті.

І може не тебе
Обрала б я.
Та погляд твій
І рідний, і глибокий.
Сказав, що вимір твого щастя
Це – сім’я:
Я переконувалась в тому
Рік за роком.

Волосся кольору каштанів
В одну мить
Покрив легкий
Напівпрозорий іній:
То холоди,
То вітер налетить…
Я рятувалася
Теплом твоїх обіймів.

Невпинний час.
Він і глядач,
І всім суддя…
Нас огорнули вже тумани
Зовсім сиві.
Замерехтіло фотокартками життя
А ми відверті.
Й по-осінньому щасливі.

Жіночі історії

Posted on 19.07.2014 by Марина Кузьменко

Цей вірш я надсилала на конкурс
“Коронація слова-2011″

Не буває двох однакових історій
В одному жіночому житті.
У душі її безмежній і просторій
Сховано історії оті,

Що хотілось розказати
І почути.
Це не фрази.

Це як фрески і ессе:
Змінювалися часи.
А з ними й люди.
Але чітко пам’ятала вона все.

Як вони тікали в парки.
Звали друзів.
Побут тиснув –
Це така була канва.

Проте в подиху у кожному
І в русі,
То була любов.

М’яка… Жива.
Взагалі не штучна,
І безцінна.

Продали те все за півціни.
І тепер вона уже чиясь дружина,
А у нього підростають вже сини.

Але солод разом з гіркотою тих історій,
Згадує із посмішкою на лиці.

І про те, яка любов в житті буває,
Розповість вона колись
Своїй дочці…

2010

Щасливій нареченій

Posted on 31.08.2013 by Марина Кузьменко

Вірш щасливій нареченій

Юлі, яку зробив щасливою Богдан :)

Я не бачила тебе красивішою.
Хоч пережили ми разом багато різного.
З тобою ми заслухалися тишами.
І милувалися хризонтемами пізніми.

І може світ загалом не пригадує,
Що ми були не по крові, все ж сестрами.
Пам’ятаєш із вікон наші райдуги?
І трамваї, що стукотіли оркестрами.

Я не бачила тебе щасливішою.
Це читається в порусі й погляді.
Білий колір тебе возвеличує.
Запам’ятаю тебе такою для спогадів.

Ти – безмежно світла й осяяна.
І навіть, коли ми вже будемо сивими.
Пам’ятай, що у тебе завжди є ті,
Хто обійме сестринськими крилами…

31 серпня, 23.30

Я тебе

Posted on 11.02.2013 by Марина Кузьменко

отака я колись була :)…

Я писала ці слова на водограях,
Віддавала все хмільній воді.
І отам, де небо чисте і безкрає,
Я писала хмарами тобі.

Я піском в пустелі, в буревії,
А вночі під золотом зірок
Не утрималась. Окрилено в надії
Написала свій простий рядок…

Так, я грала музикою в нотах
І спалахувала в сотнях різних гам.
Ми стояли поряд і навпроти.
І, не давши волю всім словам,

Я у погляді з-під вій вугільно чорних
Мовчки світ до ніг тобі стелю.
А собі я залишу бездонне море,
Щоб сказати: «Я тебе люблю…»

2007

Наполовину правда

Posted on 24.01.2013 by Марина Кузьменко

Вірш написаний із холоду і спогадів… Фото невідомого автора

Хоч його і не коронували, але цей вірш я надсилала на конкурс
“Коронація слова-2011”

Наполовину правда.
На іншій – мої здогади.
Стіл вдягнений картато.
А ти прийшов із холоду.

Обняв мене так міцно
Ти знову пахнеш кригою.
На дворі казка, дійсно.
Мені ліхтар підмигує.

А я йому не можу.
Бо ти прийшов зігрітися.
Лиш холод так вороже
Крадеться в світлі місяця.

І тихо йде по саду.
В думках гортає спогади.
Стіл вдягнений картато.
І ти… Прийшов із холоду.
2010

Щасливій відучора

Posted on 02.01.2013 by Марина Кузьменко

Щасливість, яка відчувається у погляді :). Фото Юлії Кільдішової

Чудово бачити рідних людей закоханими і коханими…

Я знаю,
Ти щаслива відучора
Від світла
Подарованого ним.

Ти чуєш?
Твої ангели говорять,
Що не страшна тобі тепер
Морозність зим.
Що ти сміятимешся
Поглядом весняним
Над хуртовинами.

І вітер майже вщух…
Ти чуєш?
Вони кажуть
Ти – кохана
Навіть у заспівах
Холодних завірюх.

Бо ти окрилена
І зіткана зі світла.
Він променів тобі
Не шкодував
Я бачу:
Відучора ти розквітла
Заграла в кольорах яскравих барв.

І твої ангели
Також усе це знають.
Адже кохання –
То від них тобі дари.

Тож бережи
Себе і своє сяйво
Які б не дули
У житті вітри.

Мир стал фальшивим

Posted on 01.12.2012 by Марина Кузьменко

Галлерея нынешней жизни. Вам это фото ничего не напоминает? By Sean Molin Photograpies

Мир стал фальшивим.
Вместо трёх всем важных слов
Сто сорок символов
И то – если транслитом.
Везде толкуют лишь о равенстве полов.
И «не» с глаголами теперь все пишут слитно.

Он скрыт под чистый, очень мягкий дермантин,
Хотя на этикетке слово «кожа»
Уже не важно: сколько в жизни есть мужчин,
И сколько женщин – не волнует тоже.

Кровь будоражит только блеск и силикон.
При чем, и женщин и мужчин одновременно.
На брэнды молятся как на подобие икон.
И даже чувства нынче измеряют в ценах.

Не говоря уже о плотской той любви,
Кстати, её можно найти и по дешёвке.
Но в каждом слове и поднятии брови
Нужно искать только подвохи и уловки.

А я неисправима.
Верю в них.
В людей, которым это тоже надоело.
Но редко так встречаются они,
Кто может чувства написать обычным мелом.
Кто ценник не повесит на тебя
Только за шарф из прошлогоднего сезона.
Кто может жить свой скромный мир любя,
Не продавая себя разным Купидонам.

Такие люди – как находки, спору нет!
Пускай одеты не в вельвет,
А просто в хлопок.
Им все равно во что ты сам одет.
И есть ли модный телефон без кнопок…
01.12.2012

Жіноче. Посміхнись

Posted on 24.11.2012 by Марина Кузьменко

Отака-от вона, доля жіноча… Поміхатися. Фото зроблене Sean Molin.

Ти бігла мила й безтурботна
За руку з вітром ви взялись
І світ услід кричав щодуху:
Дівчинко, посміхнись…

Ще мить.
Ти – юна і смілива
До сонця тягнешся у вись.
І чуєш голос рідний, милий:
Доню, посміхнись…

А ось вже із тобою поряд.
Той, хто зі снів прийшов колись
Ви разом в щасті, і у горі.
Кохана, посміхнись…

І зовсім скоро, за пів миті
Ти уже в сяйві дитячих лиць
До тебе тягнуть рученята:
Мамо, посміхнись…

То все вона – доля жіноча.
Привід для радості є скрізь.
Лиш підійми до неба очі
І просто посміхнись…

PS: наступний вірш цієї серії буде містити такі рядки “Професіоналкo, посміхнись!”, “Громадянко, посміхнись!”, “Добродійко, посміхнись!”, ну і звісно “Українко, посміхнись!” :).

У тебя всё будет хорошо

Posted on 12.11.2012 by Марина Кузьменко

Как минимум по одному для каждого, кто мне верит :). Фотография сделана Picship

У тебя всё будет хорошо:
Даже лучше, чем предполагалось.
Поезд не дождался и ушёл?
И перрон пустой…
Какая жалость!

Поредели зрителей ряды?
Ничего!
Тем, кто остался – больше места.
В наших играх правила просты:
Главное, чтоб было интересно.

Кстати, да
Там, впереди – помех каркас.
Ну, и палки… Они все – в твои колёса.
Но сказали, что уже в последний раз.
Если правильно ответишь на вопросы.

Но смотри – с тобой остались!
Лишь свои.
Их не так уж много, как в начале.
Но они пойдут с тобой во все бои.
И молчание разделят на причале.

Вот поэтому
Ты не смотри ушедшим вслед.
Их отсутствие –
Это хорошая примета.
К финишу, бесспорно!
Ради тех,
Кто поверил
В твои силы и в победу.

ночью 12 ноября 2012 года