Вірші про жінок – це поетичні сповіді з мого життя, а також історії з життів жінок, рідних мені по крові та душевно. Усі імена в цій категорії змінені. Схожості, аналогії та висновки щодо жіночих життів є випадковими.
Жіноче щастя у віршах є індивідуалізованим, а жіноче нещастя є по-сестринськи розділеним.
ніяка то не любов
всього лиш хімічна реакція
у твоєму тілі
хай навіть твої думки без нього
осиротілі
а із ним…
наче світ зійшовся клином
а ти взагалі думала:
хто ти для нього —
єдина?
чи чиясь тимчасова підміна?
Ми все стояли, обійнявшись,
А повз нас
Проносилось життя центральних вулиць.
Набутися б удвох з тобою про запас,
Щоб, як роз’їдемось,
Обійми не забулись.
Моє з тобою щастя – хризантемне.
Ніяке не трояндове,
Облиш.
І я натхненна уже тим, що ти у мене
Зайняв оту найчоловічішу із ніш.
І у твоїх щоденно-різних іпостасях.
Я віднаходжу соковенну і мою.
А знаєш що таке жіноче щастя?
Чути ранково: “Я тебе люблю“.
Я буду твоїм Нью-Йорком
У цьому безкінечному відчаї.
Обмеженому тільки стінами.
І швидкістю мережі.
Я буду твоїм порятунком.
І зможу привселюдно засвідчити.
Що вчора був рівно п’ятий місяць
З того часу, як ми остаточно не чужі.
Я хочу до тебе.
По венах кочують
Пусті пасажирські вагони.
Під стукіт у скронях
Римують сонет
монолітних коліс.
Я хочу до тебе
І марю тобою спросоння.
Полотнами з рельсів
Тебе кудись поїзд повіз.
Бог спеціально створив тебе негарною
Для жінки це справжнє випробовування
Бо треба заробляти власною кармою.
Відповідати за гріхи незамолені.
Ти народилася
Можна сказати некрасивою
Як приклад з підручника
Про пластичні операції.
У тебе є лише один вихід: бути сильною
Щоб не стати в чиємусь житті декораціями.
Вирости можна із сукні.
А можна – з думок.
Не поміщатися в те,
Що плекалось раніше.
Ні, це не зрада собі,
А потреба зробити ривок.
Щоб не спинитись
На рівні вже прийнятих рішень.
Роки спливали, але щастя все не йшло.
Не йшло,
Хоч серце його вечорами кликало.
Як жаль, що залишилися у пам’яті безликими.
Всі ті, з ким жевріло
І щось було.
Подзвонити бабусі сьогодні.
Не завтра.
І не колись.
У хатині побіленій, скромній
Вдвох з чеканням вони обнялись.
Поріднилися
З поглядом вікон.
На один і той самий пейзаж.
Їй давно уже час – це не лікар,
А ніким не врахований стаж.
Я живу без тебе цілу вічність.
А точніше ми не разом вже три дні.
Заглядаю у обличчя всі зустрічні,
В яких ти ввижаєшся мені.
Від думок про тебе просто нудить.
Я не знаю з ким ти. Хто вона?
Серце калатає в моїх грудях.
І на очі пада пелена.
Коли б хотів,
То з-під землі дістав би.
Не віриш?
Але ж знаєш, не дурна…
Є місце лише для одної правди.
І як не прикро:
Іншим правдам місць нема.
Твоя нетиповість мене провокує на роздуми.
Я хочу зректися їх. Годі.
Мій світе, спинись.
Ти вмієш писати красивими довгими прозами.
І, може, ми навіть були
Одним цілим колись.
В житті у минулому.
Може, були ми обвінчані.
Бо надто ти мій.
Тільки вголос мене не читай.