Сучасні вірші про жінок – це поетичні сповіді з мого життя, а також історії з життів жінок, рідних мені по крові та душевно. Усі імена в цій категорії змінені. Схожості, аналогії та висновки щодо жіночих життів є випадковими.
Жіноче щастя у віршах є індивідуалізованим, а жіноче нещастя є по-сестринськи розділеним.
Я люблю тебе за красиву душу.
За можливість перебування
Просто поряд.
Твоя посмішка мої сльози сушить.
Від твого проміння тануть сніги мого горя.
Розчиняється час
Просто від твого голосу.
І хто зна скільки ще
Це все триватиме.
Я називаю тебе просто:
“Моє золото”.
Я люблю тебе за те,
Що ти робиш нас обох крилатими.
“Використає
І викине тебе як непотріб.
І ти лежатимеш на життєвому узбіччі…”
Повчають тебе.
Але щось всередині
Каже, що ти зовсім не проти.
І, що це взагалі
Не його примхи чоловічі…
А твоє рішення
Нарешті бути щасливою.
Бути із кимось.
Бути неодинокою.
І тебе, в принципі,
Нічого не стримує.
Набрид уже цей стан
Умовної правильності
Та порожнього спокою.
Це взагалі не має жодного значення.
Оте твоє давнє минуле.
Коли ти п’єш ранкову каву
Несправжньо чорну.
Але анонсовано гірку.
ніяка то не любов
всього лиш хімічна реакція
у твоєму тілі
хай навіть твої думки без нього
осиротілі
а із ним…
наче світ зійшовся клином
а ти взагалі думала:
хто ти для нього —
єдина?
чи чиясь тимчасова підміна?
Ми все стояли, обійнявшись,
А повз нас
Проносилось життя центральних вулиць.
Набутися б удвох з тобою про запас,
Щоб, як роз’їдемось,
Обійми не забулись.
Моє з тобою щастя – хризантемне.
Ніяке не трояндове,
Облиш.
І я натхненна уже тим, що ти у мене
Зайняв оту найчоловічішу із ніш.
І у твоїх щоденно-різних іпостасях.
Я віднаходжу соковенну і мою.
А знаєш що таке жіноче щастя?
Чути ранково: “Я тебе люблю“.
Я буду твоїм Нью-Йорком
У цьому безкінечному відчаї.
Обмеженому тільки стінами.
І швидкістю мережі.
Я буду твоїм порятунком.
І зможу привселюдно засвідчити.
Що вчора був рівно п’ятий місяць
З того часу, як ми остаточно не чужі.
Я хочу до тебе.
По венах кочують
Пусті пасажирські вагони.
Під стукіт у скронях
Римують сонет
монолітних коліс.
Я хочу до тебе
І марю тобою спросоння.
Полотнами з рельсів
Тебе кудись поїзд повіз.
Бог спеціально створив тебе негарною
Для жінки це справжнє випробовування
Бо треба заробляти власною кармою.
Відповідати за гріхи незамолені.
Ти народилася
Можна сказати некрасивою
Як приклад з підручника
Про пластичні операції.
У тебе є лише один вихід: бути сильною
Щоб не стати в чиємусь житті декораціями.
Вирости можна із сукні.
А можна – з думок.
Не поміщатися в те,
Що плекалось раніше.
Ні, це не зрада собі,
А потреба зробити ривок.
Щоб не спинитись
На рівні вже прийнятих рішень.
Роки спливали, але щастя все не йшло.
Не йшло,
Хоч серце його вечорами кликало.
Як жаль, що залишилися у пам’яті безликими.
Всі ті, з ким жевріло
І щось було.
Подзвонити бабусі сьогодні.
Не завтра.
І не колись.
У хатині побіленій, скромній
Вдвох з чеканням вони обнялись.
Поріднилися
З поглядом вікон.
На один і той самий пейзаж.
Їй давно уже час – це не лікар,
А ніким не врахований стаж.