вірші про жінок

Вірші про жінок – це поетичні сповіді з мого життя, а також історії з життів жінок, рідних мені по крові та душевно. Усі імена в цій категорії змінені. Схожості, аналогії та висновки щодо жіночих життів є випадковими.

Жіноче щастя у віршах є індивідуалізованим, а жіноче нещастя є по-сестринськи розділеним.

Хризантемне щастя

Posted on 09.12.2020 by Марина Кузьменко

Моє з тобою щастя – хризантемне.
Ніяке не трояндове,
Облиш.

І я натхненна уже тим, що ти у мене
Зайняв оту найчоловічішу із ніш.

І у твоїх щоденно-різних іпостасях.
Я віднаходжу соковенну і мою.
А знаєш що таке жіноче щастя?
Чути ранково: "Я тебе люблю".

Я буду твоїм Нью-Йорком

Posted on 05.05.2020 by Марина Кузьменко

Я буду твоїм Нью-Йорком
У цьому безкінечному відчаї.
Обмеженому тільки стінами.
І швидкістю мережі.

Я буду твоїм порятунком.
І зможу привселюдно засвідчити.
Що вчора був рівно п’ятий місяць
З того часу, як ми остаточно не чужі.

У туманному майбутньому.
І у замаскованих натовпах.
Ти обіцяєш говорити тільки дотиками?
Свій безслівний монолог.

Бо нехай світ хворий та гамірний…
Хочеш, я буду твоїм Нью-Йорком?
Багатомільйонником
Для нас двох.

05.05.2020
#ПоглядМері

Буття твоїм Нью-Йорком входить в мої плани

Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло 😊

А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і як тільки збірка приїде додому з друкарні, я вас поінформую 😋 ✉️ 🎁

Твоїм пасажирським вагонам

Posted on 14.08.2018 by Марина Кузьменко

По венах пульсують твої пасажирські вагони. Photo credit: goestern

Я хочу до тебе.
По венах кочують
Пусті пасажирські вагони.

Під стукіт у скронях
Римують сонет
монолітних коліс.

Я хочу до тебе
І марю тобою спросоння.
Полотнами з рельсів
Тебе кудись поїзд повіз.

У тебе
Віконні пейзажі мелькають,
Немов божевільні.

А я услухаюся в звуки
Порушених тиш.

На двох у нас зараз
Хіба що мнима стабільність.

І віра у сили
Що зможемо, милий,
Здолати наступний рубіж.

Некрасивій жінці

Posted on 07.04.2018 by Марина Кузьменко

Бог спеціально створив тебе негарною
Для жінки це справжнє випробовування
Бо треба заробляти власною кармою.
Відповідати за гріхи незамолені.

Ти народилася
Можна сказати некрасивою
Як приклад з підручника
Про пластичні операції.
У тебе є лише один вихід: бути сильною
Щоб не стати в чиємусь житті декораціями.

І ти зможеш.
З такою нетиповою зовнішністю
Дуже багато щасливих і вінчаних.
Наповни себе
Книгами.
Чи хоча б сонячністю.
І будеш своїм Чоловіком помічена.

Вирости можна з думок

Posted on 01.04.2018 by Марина Кузьменко

Вирости можна з думок, які визначали внутрішні кордони раніше. За фото дякую luciazolea

Вирости можна із сукні.
А можна – з думок.
Не поміщатися в те,
Що плекалось раніше.

Ні, це не зрада собі,
А потреба зробити ривок.
Щоб не спинитись
На рівні вже прийнятих рішень.

Ні, це не втрата своїх ідеалів.
Це – пошук нових.
Рух навмання, коли слухаєш
Внутрішній голос.

Аніж плестися за модою,
Де автор – не ти.
Дні проїдати.
Себе проживаючи кволо.

Я закликаю рости.
Хай дивуються ті,
З ким були спільні простори
Трамвайних зупинок.

Скажуть услід: вона – дивна.
Але ти їх прости.
Інакшими можуть бути
Тільки внутрішньо дорослі.
І вільні.

Крик одинокої жіночої душі

Posted on 05.03.2018 by Марина Кузьменко

Хочеться, щоб усі жінки були по-жіночому щасливими. Тоді б увесь світ став щасливішим. Photo credit: Jodi Bodtke

Безумовно, є випадки,
коли щастя жінки – в її роботі. Проте…

Роки спливали, але щастя все не йшло.
Не йшло,
Хоч серце його вечорами кликало.
Як жаль, що залишилися у пам’яті безликими.
Всі ті, з ким жевріло
І щось було.

І хто зна як промовити гучніш,
Що то найбільша мрія
Потаємна.
Схована.
Щоб ввечері чекав додому хтось.
А не якісь сюжети.
Епізодичні спомини.

Бо щастя жінки – не в роботі.
А в сім’ї.
У чоловікові. У дітях.
У домашньому й тихому.
Щоб ввечері чекав додому хтось
З життєвими турботами
І щирими утіхами…

Подзвонити бабусі

Posted on 12.12.2017 by Марина Кузьменко

Подзвонити бабусі сьогодні.
Не завтра.
І не колись.
У хатині побіленій, скромній
Вдвох з чеканням вони обнялись.

Поріднилися
З поглядом вікон.
На один і той самий пейзаж.
Їй давно уже час – це не лікар,
А ніким не врахований стаж.

Подзвонити.
Хоча б на два слова.
Щоб зраділа,
Всміхнулась вона.
Рідко старість бува кольорова,
Бо частіше самотня й сумна.

Їй потрібно уже зовсім мало.
І у неї немає новин.
Як і друзів давно вже не стало…

З телефоном один на один.
Вона йде на подвір’я із хати.
З рук його майже не випуска.

Подзвонити.
Без приводу й свята.
Щоб вона дочекалась дзвінка.

12.12.2017

Я ще тебе люблю

Posted on 10.11.2017 by Марина Кузьменко

Не пройшло. Я ще тебе люблю.

Я живу без тебе цілу вічність.
А точніше ми не разом вже три дні.
Заглядаю у обличчя всі зустрічні,
В яких ти ввижаєшся мені.

Від думок про тебе просто нудить.
Я не знаю з ким ти. Хто вона?
Серце калатає в моїх грудях.
І на очі пада пелена.

Я не знаю: як з цим далі жити.
Це триває третій день підряд.
Я стаю на мить тобі арбітром
І суджу тебе за сотні вад.

Згадую картини і деталі
І сніданки сонні в чашках кав.
Наші всі падіння
Й п’єдестали.
І усе, що ти мені казав.

І тоді.
Лише тоді я розумію.
Що оцим – мости між нами не палю.
Усередині у мене все німіє.
Не пройшло.
Я ще тебе люблю.

2007

Не хоче

Posted on 04.11.2017 by Марина Кузьменко

Коли б хотів,
То з-під землі дістав би.
Не віриш?
Але ж знаєш, не дурна…

Є місце лише для одної правди.
І як не прикро:
Іншим правдам місць нема.

Сама все вигадала.
Не шукай навколо винних.
В реальності
Та згущуванні фарб
Намріялась?
Ну, що ж, сідай, відмінно.
До цього, видно, в тебе
Справжній дар.

Але ж отам,
В чоловіків все дуже просто.
У нас по-іншому.
І це тобі не новина.

Можливо, ці слова занадто гострі.
Але ж не хоче.
Ти це знаєш, не дурна.

2012

Про платонічне

Posted on 26.10.2017 by Марина Кузьменко

Про платонічне і погляди навзаєм

Твоя нетиповість мене провокує на роздуми.
Я хочу зректися їх. Годі.
Мій світе, спинись.

Ти вмієш писати красивими довгими прозами.
І, може, ми навіть були
Одним цілим колись.

В житті у минулому.
Може, були ми обвінчані.
Бо надто ти мій.
Тільки вголос мене не читай.

Ти ж знаєш, що нам
Не потрібні словесні освідчення.
Краще заваримо чай.

На двох,
Щоб у присмаку
Нам дуже цінної міцності
Ми знов у розмовах
Безмежились в просторах тем.

Загладивши гострі кути
Наших все-таки різностей.
Поглядами навзаєм.

Ты не вернешься

Posted on 19.08.2017 by Марина Кузьменко

Ты не вернешься. Подведены итоги.

Ты не вернешься.
Как прискорбно понимать,
Что не разделим больше мы
Вина бокалы.

Вчера я прекратила тебя ждать.
От одиночества вдвоем
Уже устала.

Ты не вернёшься
В мои пасмурные дни.
В моменты радостей.
И всех переживаний.

Если обидела –
Меня ты извини.
Запомни меня
Радостью свиданий.

Мы может встретимся с тобой
А может — нет,
Когда дороги нас сведут
На перекрестке.

Хотя, наверное,
Нам через много-много лет
Узнать друг друга
Будет так непросто.

Но как бы не сложилась дальше жизнь.
Я тебе зла ни капли не желаю.
И если уж дороги разошлись,
Прости меня.
И я тебя прощаю…

2012

Твоє щастя буде в іншому

Posted on 15.07.2017 by Марина Кузьменко

З думкою про дівчинку,
яку мали б звати Євгенія.

Трішки потерпи.
Десь через місяць уже не так болітиме.
І ти дивитимешся на нього очами ситими.
Ти уже звикнеш без нього ранком снідати.
І засинати без його слів.

Тобі звичайно у це ще не віриться,
Що закінчаться дні болючі ці,
Що твоє щастя буде в іншому…
А той – пройшов крізь тебе.
Не оцінив.

То хай іде.
Не тішся крихтами
Його уваги,
Словами-митями.
Ви вже не будете ніколи друзями.
Чи ти повіриш йому ще раз?

Ні, він не вартий.
Облиш.
Забудь уже.
Адже без нього ти проживеш,
Бо твоє щастя буде в іншому.
А це все залікує час…

15 липня 2017 року, 22:33