Це був чорний лебідь,
Який зробив тебе навіки сивою.
Бездітною і похиленою
Наче слова,
Написані курсивами.
На пам’ятнику єдиного
Твого первістка
Твого сокола.
І тепер усі твої думки
Розтеклися сльозами промоклими.
Категорія: вірші про смерть
у мене є вірші про смерть. Бо якщо є вірші про життя, то має бути і поезія, яка завершує цей етап. Смерть – це незворотньо і назавжди, але ми на це не можемо вплинути. Усі мої вірші про смерть, які я наважилася опублікувати, написані мною в сльозах, бо я написала їх для конкретних людей з мого життя, яких уже немає…
Для Людмили Григорівни
У мами настала зима.
Назавжди і уже безкінечно
Її з нами більше нема,
А залишились згадки і речі.
Мама жити ще довго могла
І радіти бузковим букетам
Та у вічність вона відійшла.
Чорна стрічка поверх портрета.
В останній день
Свого гамірного життя
Я триматиму тебе за руку.
Так міцно як дозволить моє безсилля.
Отих моїх з тобою
Ніким не розбавлених годин.
Убили дзвонаря,
Щоб іншим не кортіло
Тривожити комусь потрібну тишу.
Спинили правдородження обряд.
Один поперед одного вже пишуть
Посмертні оди і абзаци похвали.
Під тихий плач осиротілих дзвонів
І далі вершачи егоїстичне беззаконня,
Прикривши рясами кишені
І стволи.