Остепенилася.
Обсипалась в траву.
Місцями ще смарагдову та юну.
І я вже не іду.
По днях пливу
І по твоїх
Жовтогарячих дюнах.
Категорія: вірші про природу
Вірші про природу – це те, звідки все почалося. Тобто, оце писання думок і вражень від життя. Мені було десять років і я так зраділа весні, що написала мій перший вірш. Звісно ж не про кохання, а про красу беріз весною у лісі. Тепер про природу пишу не так часто, але з не меншою любов’ю, ніж у десять років :)
Категорії
Про мого кота
А ночами йому сниться ковбаса.
Не якісь там пересолені салямі:
Він за ніч кільце “домашньої” згриза,
Запиваючи молочними вершками.
З нього хоч картину ти пиши.
Хвіст і вуса гарні, шерсть – шовкова.
А у разі припадання до душі –
Може ще помуркотати колискову.
Вірш про лисі Карпати майбутнього, які, все-таки хочеться, щоб не відбулися
Під скрип запилених коліс
Везуть карпатський ліс
І серце жаллю обпіка
В ту горе-мить.
Красу смерек, красу ялиць
Забрали з живописних місць
Вона ростилась тут
Колисками століть.
А літа теплого
Вже як і не було.
Зросилася трава
І вся пожовкла.
І зранку
Крізь прозоре своє скло.
Я чую холоду
Осінні недомовки.
Завдяки Олі Л.
Це надзвичайне небо
Там, над нами…
Від нього в мене
Просто зносить дах.
Є речі, що не названі словами,
І є щось вище,
Ніж оцей наземний прах.
Отак із небом:
Я живу і вже
Не криюсь.
Бо що ховати?
Зазвичай крадуть земне.
А я не можу вже інакше.
Не умію…
І спрага ця з роками не мине.
Моє блакитне.
А яке ж воно високе!
Що певно справді
Це – найбільший із скарбів.
Дивлюсь на нього,
І душа шукає спокій,
Якого не знайти
У строфах слів…
11:32 05.08.2011
Щось задощило на душі.
Застукотіло в шибки.
І вже чиїсь нічні вірші
Читає вітер хрипко.
До когось, певно, заграє.
Малюється словами.
Не знає він: то в нього є
Кохання до безтями
Чи то здалось на певну мить.
І дух перехопило.
Дощами ніч моя шумить.
І сни тривожить вміло.
А завтра пройде. Або ні.
Казати передчасно.
І лиш слова ті вітряні
Звучать мені виразно.
вночі 26 червня 2011 року
Я роблю коллаборації. Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. Як порядна молода людина, маю Тік Ток :). А ще інстаграмлю вірші, коли на те є відповідний настрій. Додатково, я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло
Погляд Мері
Я не знаю чи любите Ви спати у трамваї чи метро, але я це роблю регулярно :).
Мій сьогоднішній вірш написаний щодо одного з таких моїх дрімань…
У ньому я по-чесному розповідаю про те, як мої мрії божеволіють від липових ароматів і як мені не вистачає сили їх стримати. Тож вони… починають літати :)
Медово пахнуть липи уночі
У їхній легковітряній задумі,
І лиш трамвай неспішно ідучи,
Цю ніч тривожить у своєму шумі.
І може хтось вже нерозбудно спить.
А я віддамся в любощі дрімоті.
На три зупинки…
Я у пахощах суцвіть.
І у нічних метеликів польоті.
Я в тоні зелені
Заснувших кольорів.
І мої мрії чудернацькі
Й легкокрилі…
Але зупинка.
І трамвай ходу спинив.
У липові солодкі заметілі.
Я вийшла серед ночі.
І пішла
Щаслива. І розніжена у літі.
Як не любити їх?
Я б точно не змогла.
Без вулиць цих,
Що в пахощах залиті…
Ішли закохані у парі.
І липи в пахощах цвіли
Ніч їх манила в свої чари,
А вечір сутінки хилив.
Сідало сонце.
Не щоденно.
А особливо так – для них,
І трави надвечірньо-темні
Стелились килимом до ніг.
Вечір стелився розлого
На рівно-сонні поля.
Спали дерева й дороги,
Один тільки вітер гуляв.
Не спалось у вечір весняний,
Що слався по чорній землі.
Шукав гарних квітів коханій,
Щоб ранок прикрасити їй
Краса заслужено дісталася зимі.
В ночах заметених
Ходили змерзлі тіні.
Думки не підкорялися мені,
І в темряві блукали сновидіння.
Тиха осінь. Гарна осінь.
Мов зійшла з полотен
Ні, тобі це не здалося,
Бо вже справді жовтень.
… накрила небом.
І годинник на зап’ясті.
Мені сказав, що вже
Осінньо-жовтий час.
А у житті все як завжди:
Потреба в щасті
Без зайвих роздумів…