Пожовклі в листі бруківки і асфальти.
Дерева втомлені
Між паркових одинаків.
І дні гортаються немов газетні шпальти.
У круговертях фотографій, заголовків, слів.
Категорія: вірші про осінь
Вірші про осінь пишуться дуже легко. І читаються легко теж :). Бо коли навколо оточує жовто-червона меланхолія листопадів на фоні блакитного високого неба, ні про що інше не думається.
А ще дуже просто пишуться вірші про осінь і кохання. Особливо, невзаємне кохання… Бо те, як плаче душа під осіннім дощем, найлегше висловити поетичними рядками і сумними строфами. У мене було саме так.
Остепенилася.
Обсипалась в траву.
Місцями ще смарагдову та юну.
І я вже не іду.
По днях пливу
І по твоїх
Жовтогарячих дюнах.
Вже осіннє відсиріло небо
В надкаштанній туману імлі
Видно тільки дахів гострі ребра.
І поміж ними – прожилки землі.
А літа теплого
Вже як і не було.
Зросилася трава
І вся пожовкла.
І зранку
Крізь прозоре своє скло.
Я чую холоду
Осінні недомовки.
Тиха осінь. Гарна осінь.
Мов зійшла з полотен
Ні, тобі це не здалося,
Бо вже справді жовтень.
… накрила небом.
І годинник на зап’ясті.
Мені сказав, що вже
Осінньо-жовтий час.
А у житті все як завжди:
Потреба в щасті
Без зайвих роздумів…
Ну от і все.
Почавсь осінній дощ.
І літо залишилося у згадках
Широких вулиць
І спекотних площ
Думки сплітались в невідомому порядку.
А ми ішли вперед.
Туди, де час
З калюж промоклих дивиться так щиро…
Нелітній дощ
В житті у нас почавсь.
Осінній, сірий.
Так. Осінньо-сірий
Ще зовсім недавно я писала вірш про те, що осінь чекає листопада, а сьогодні зрозуміла, що завтра – зима…
Ну от і все. Вже завтра стане білим.
Усе, що вчора було дивно золотим.
А я ж іще в парку не находилась.І не надихалась осіннім і п’янким
Тим листопадовим вологим ароматом
Не віддалась любові у полон.
Під місяцем у тисчі каратів
У замку з кленів і каштанових колон.
Не надивилася на жовте і сліпуче
І не зустрілася із мріями всіма.
Прощай же, осінь.
Час спливає неминуче.
Як і моє життя…
А завтра вже зима.
Дощило темними дощами.
Холодним вітром крило світ.
А я дивилась до безтями
На далі чорний оксамит.
Не видно обріїв.
Простори.
Горіли вікна.
І мости
здавалось поєднають скоро…
Осінь зачекалась листопада.
Він казав, що прийде зовсім скоро.
А вона закохана і рада.
Стала красивіша, ніж учора.
Загублена в самотності.
Знебарвлена у сірості.
На рівні підсвідомості
Їй так хотілось щирості.
Хотілось, щоб почутою.
І вранці, і увечері
Була душа.
Розлучені –
Це значить, що приречені.
Категорії
Йде дощ
Йде дощ,
Треба дивитися у даль.
Під час дощу
Треба подумати про маму.
Дощу невидима
Краплинчаста вуаль
Штовхає до думок.
Хто поряд з нами
І до всіх тих, кого уже нема.
Йде дощ.
Я відкладу усе на потім.
Під час дощу
Чомусь рука немов сама
Виводить строфи віршів на звороті.
Так підсвідомо.
І без дозволу думки
Зявились у душі у мене вперше.
Йде дощ.
Треба дивитися у даль.
Після дощу (так кажуть) стане легше.