вірші про осінь

Вірші про осінь пишуться дуже легко. І читаються легко теж :). Бо коли навколо оточує жовто-червона меланхолія листопадів на фоні блакитного високого неба, ні про що інше не думається.

А ще дуже просто пишуться вірші про осінь і кохання. Особливо, невзаємне кохання… Бо те, як плаче душа під осіннім дощем, найлегше висловити поетичними рядками і сумними строфами. У мене було саме так.

Листопадовий вірш

Posted on 19.11.2017 by Марина Кузьменко

Такий-от листопадовий вірш, майже зимовий, але все ще осінній / Фото подяка flickr.com/Orbmiser

Пожовклі в листі бруківки і асфальти.
Дерева втомлені
Між паркових одинаків.
І дні гортаються немов газетні шпальти.
У круговертях фотографій, заголовків, слів.

Ідемо всі по вулицях і справах.
Шукаючи частіш за все утіх,
І кольорів оцих вологих
І яскравих
Не помічаємо
Під площиною власних ніг.

Якось морозно.
Хоча наче ще зарано.
Зима непрохано, але бере своє.
І запах міста листопадовий і пряний.
Їй по-сестринськи осінь в спадок віддає.

Осінньо-сіре

Posted on 01.11.2017 by Марина Кузьменко

Про моє осінньо-сіре і часто думане

Остепенилася.
Обсипалась в траву.
Місцями ще смарагдову та юну.
І я вже не іду.
По днях пливу
І по твоїх
Жовтогарячих дюнах.

Похолоднішала.
Залистопадила в вітрах.
У сонця променів –
Лиш другорядні ролі.
Учора ти для мене іншою була.
У літі бабинім заніжена доволі.

Сьогодні ж
Продощавлені думки.
І депресивно-сіра стеля неба.
Що аж немає сил
Oчей у вись звести
Без потреби.

Вже осіннє відсиріло небо

Posted on 04.09.2017 by Марина Кузьменко

І так хочеться, щоби ця осінь не такою як завжди була

Дуже хочеться, щоби ця осінь не такою як завжди була

З думкою про київську осінь на Подолі

Вже осіннє відсиріло небо
В надкаштанній туману імлі
Видно тільки дахів гострі ребра.
І поміж ними – прожилки землі.

Місто враз опинилось в облозі
Не дощів,
А осінніх людей.
І здається, вони вже не в змозі
Йти самі, бо їх вітер веде.

Поміж стін, колись грітих під сонцем.
Там, внизу – жовтолиста зола
І так хочеться щоби ця осінь
Не такою як завжди була…

А літа теплого

Posted on 22.09.2011 by Марина Кузьменко

дівчина в лісі, гарна дівчина в осінньому лісі, дівчина у саду, дівчина осінь, девушка в осеннем лесу

А літа теплого вже як і не було. Фото by nicanio

Медіа-версія вірша знаходиться тут: [download id=”45″]

А літа теплого
Вже як і не було.
Зросилася трава
І вся пожовкла.

І зранку
Крізь прозоре своє скло.
Я чую холоду
Осінні недомовки.

Я помічаю
Осені сліди
Вона ховається.
Та все ж занадто видно,

Що колір неба
Все частіше
Вже блідий,
А під ногами
Колір жовтий, трохи мідний.

Осіннє.
Вересневе.
Не тепло.
То лиш миттєва,
Хоч така приємна радість.
А літа теплого
Вже як і не було.
І тільки в спогадах його сліди зостались…

четвер, 22 вересня 2011 року

Тиха осінь. Гарна осінь

Posted on 06.11.2010 by Марина Кузьменко

Осінні краєвиди прекрасні особливо коли на них дивляться дві закохані людини

Вірш про тиху і гарну осінь. Фото by Dan Weaver

Тиха осінь. Гарна осінь.
Мов зійшла з полотен
Ні, тобі це не здалося,
Бо вже справді жовтень.

Вітер грає стоголооссям
В парках з ліхтарями.
Тиха осінь. Гарна осінь
Незбагненні гами.

Мокрі килими із листя.
Краплі… І три крапки.
Мовчазні та урочисті.
Верби, наче мавки.

Твої очі неба просять.
Мої хочуть сяйва.
Тиха осінь. Гарна осінь.
Все. Слова тут зайві.

Так, мені це не здалося.
Слів не треба більше
Тиха осінь. Гарна осінь.
Тиша…

Жовтий жовтень

Posted on 03.10.2010 by Марина Кузьменко

Жовта осінь посміхається навколо і я хочу робити те саме у відповідь осені

Скрізь жовте – угорі та унизу… Це мій жовтий жовтень. Автор фото – mrhayata

… накрила небом.
І годинник на зап’ясті.
Мені сказав, що вже
Осінньо-жовтий час.

А у житті все як завжди:
Потреба в щасті
Без зайвих роздумів…

З мереживом прикрас
Кленового, каштанового листя.
З суцільно жовтим
Угорі та унизу.

Іду своїм уже осіннім містом.
Іду по золоту.

І у думках своїх несу
Неписані слова…
Чиїсь обличчя,
Ідуть назустріч.
Згадки…Кольори.
Моєму місту
Осінь дуже личить…

І тільки листя
Жовто падає згори.

Вірш про вже осінній дощ

Posted on 31.08.2010 by Марина Кузьменко

Ну от і все.
Почавсь осінній дощ.
І літо залишилося у згадках
Широких вулиць
І спекотних площ
Думки сплітались в невідомому порядку.

А ми ішли вперед.
Туди, де час
З калюж промоклих дивиться так щиро…

Нелітній дощ
В житті у нас почавсь.
Осінній, сірий.
Так. Осінньо-сірий

Час від часу я читаю свої вірші на Ютуб каналі. А ще інстаграмлю їх, коли на те є відповідний настрій. Додатково я шлю регулярні телеграми про життя. Бачили? Якщо ще ні, то ніколи не пізно почати це діло ?

А якщо ви хочете отримати збірку “Хризантемне щастя”, то залиште ваш і-мейл ось тут і як тільки збірка приїде додому з друкарні, я вас поінформую ? ✉️ ?

Останній день осені

Posted on 30.11.2009 by Марина Кузьменко

Післяосінні роздуми під час збирання останніх осінніх думок. Завтра зима

Мої думки про останній день осені

Ще зовсім недавно я писала вірш про те, що осінь чекає листопада, а сьогодні зрозуміла, що завтра – зима…

Ну от і все. Вже завтра стане білим.
Усе, що вчора було дивно золотим.
А я ж іще в парку не находилась.
І не надихалась осіннім і п’янким
Тим листопадовим вологим ароматом
Не віддалась любові у полон.
Під місяцем у тисчі каратів
У замку з кленів і каштанових колон.
Не надивилася на жовте і сліпуче
І не зустрілася із мріями всіма.
Прощай же, осінь.
Час спливає неминуче.
Як і моє життя…
А завтра вже зима.

Дощило

Posted on 16.11.2009 by Марина Кузьменко

Дощило. Було не по собі та сумно. Вірш, на появу якого мені знадобився тиждень і який просто витісняв усі мої думки останні декілька днів.
Після цього вірша я ще раз переконалася у правдивості слів Галини Вдовиченко про письменників…

Дощило темними дощами.
Холодним вітром крило світ.
А я дивилась до безтями
Удаль, на чорний оксамит.
Не видно обріїв.
Простори.
Горіли вікна.
І мости
здавалось поєднають скоро…

Хоч ні.
Пробач.
Або прости.
Або забудь.
Чи просто зникни.
У темряві серед дощу
До несподіванок я звикла.
Ти знаєш – звісно, що прощу.

Єдине: в душу не просися.
Тобі там місця вже нема.
Дощило на багряне листя,
І наливало аж сповна.

А я дивилася навколо
Світ холодом дихнув мені.
Замість прощай,
Кажу – ніколи.
Минуле.
Вітер.
Дощ.
Вогні…

Осінь зачекалась листопада

Posted on 01.11.2009 by Марина Кузьменко

Осіннє багряне листя хоч і не може зігріти своїм теплом, але воно таке... гарне!

Вірш про закоханих. Про осінь і листопад

Осінь зачекалась листопада.
Він казав, що прийде зовсім скоро.
А вона закохана і рада.
Стала красивіша, ніж учора

Там, на небі, синьо-синя гама.
Вона стала просто красивіша.
Серце осені – з багряними краями,
І якась пожовкла й горда тиша.

Осінь так чекала листопаду,
Що здіймалась вітром і летіла.
З неба листя золотаве мовчки пада.
Але їй нема до того діла.

Бо закохана і наша мила осінь
Вже дощем не плаче і туманом
З неба бачила,
Що листопад її – в дорозі.
Він спішить
Бо зачекалася кохана…

Осінні спалені мости

Posted on 04.10.2009 by Марина Кузьменко

Загублена в самотності.
Знебарвлена у сірості.
На рівні підсвідомості
Їй так хотілось щирості.

Хотілось, щоб почутою.
І вранці, і увечері
Була душа.
Розлучені –
Це значить, що приречені.

На згадки щастя давнього.
На погляди віддалені.
На двері, що вже замкнені.
І на мости вже спалені.

Загублена у спогадах
Ішла під вечір осені
На рівні серця ніжного
Лились одноголоссями
Думки…

Якби сховатися.
Якби втекти за обрії.

Хотілося заплакати.
Та все ж була хороброю.
Її змогли би видати
Лиш очі запечалені.
Які шукали віддано
Мости.
Що ще не спалені…

Йде дощ

Posted on 02.09.2009 by Марина Кузьменко

Йде дощ,
Треба дивитися у даль.
Під час дощу
Треба подумати про маму.
Дощу невидима
Краплинчаста вуаль
Штовхає до думок.

Хто поряд з нами
І до всіх тих, кого уже нема.

Йде дощ.
Я відкладу усе на потім.
Під час дощу
Чомусь рука немов сама
Виводить строфи віршів на звороті.

Так підсвідомо.
І без дозволу думки
Зявились у душі у мене вперше.
Йде дощ.
Треба дивитися у даль.
Після дощу (так кажуть) стане легше.